Казки народів світу: Хлопець Гарбуз (аудиосказка)

27 ноября 17:00 / Досуг

Казки народів світу: Хлопець Гарбуз (в’єтнамська казка)

Давно колись жили чоловік і жінка. Дуже любили вони одне одного, але радості не знали, бо не було в них діточок. Якось сиділи вони, журилися, а тоді й вирішили:

– Покладімо в колиску гарбуз, нехай буде нам за сина.

Поклали чоловік і жінка гарбуз у колиску, колишуть його, сповивають, усміхаються до нього – як не є, а втіха!.. І сталося диво. Ще й місяця не минуло, а гарбуз раптом заговорив. Попросив їсти і став так швидко рости, мовби його хто надимав. І от настав день, коли хлопець Гарбуз ошелешив батька й матір: сказав, що хоче одружитися! Батько й мати любили сина, тим дужче вони засмутилися. Адже їхній син – усього лиш гарбуз, хто ж піде за нього заміж? Але хлопець Гарбуз не відступався:
– Я вже дорослий і повинен оженитися! Хочу взяти дядькову найменшу дочку.

Гарбуз покотився до дядькової хати. Зупинився на воротах і гукає, щоб дядько притримав собак. А в хаті ніяк не розберуть, хто то гукає, бо ніде нікого не видно. Гарбуз знову кличе. Не скоро зрозуміли, що то Гарбуз. Дядько відчинив двері, і хлопець Гарбуз вкотився в хату. Коли дядько сів, Гарбуз сказав, що він хоче сватати його доньку.

Дядько ледве втримався, щоб не засміятися. Проте вдав, що дає згоду,– кивнув головою. «Тільки,– каже,– як хочеш женитися, треба пройти випробування». Дядько думав, що хлопець Гарбуз злякається, а той, навпаки, зрадів.

Дядько наклав у корзину каміння, і хлопець Гарбуз потяг її. Важке каміння билося й гуркотіло в корзині, і врешті вона розламалася. Розбило каміння й хлопця Гарбуза. Люди, які на все це дивилися, засміялися й розійшлися. А хлопець Гарбуз, коли залишився сам, стулився докупи й ожив.

Дядько вигадав іще одне випробування – звелів Гарбузові прикотити колоду: думає, тепер уже він відчепиться. А хлопець Гарбуз знову зрадів. Дядько наказав слугам зрубати дерево на високій горі, і нехай воно котиться, а Гарбузові – перейняти дерево внизу. Так і зробили. Дерево як покотиться! Гарбуз не встиг відскочити, і дерево його роздавило. Але по недовгім часі він знову стулився й ожив.

Що дужче дядько збиткувався із хлопця Гарбуза, то ясніше люди бачили, який той тямущий та наполегливий, і пройнялися до нього повагою. А дядько мусив дотримати слова – видати за Гарбуза свою найменшу дочку.

Однак знову не обійшовся без підступу. В день весілля він вирішив молоду посадити на коня, а молодий нехай веде коня за вуздечку. А до сідла прилаштував дві торби – одну зі стиглими солодкими плодами, повними густого соку, а другу з камінням.
– Ти,– каже він дочці,– без упину кидай у свого чоловіка то каменем, то плодом.

Молода кидала, але не влучала. Не хотіла вона слухатись батька тому, що Гарбуз дуже їй подобався, а ще й тому, що заміж вона виходила за давнім звичаєм народу мео, а звичаї хіба можна порушувати?

Ввійшовши невісткою в дім чоловіка, вона день у день сама ходила в поле, сама поверталася. Гарбуз ніколи не ходив разом із нею. Найчастіше він викочувався за хвилину після неї. Поблизу поля ховався за скелю, виходив з гарбуза дужим та гарним юнаком, мовчки брав мотику і йшов працювати на другий кінець поля. Молодиця пробувала до нього заговорити, але він одмовчувався.

Минали дні за днями, а вона й не знала, що на полі разом із нею працює її чоловік. Бо хлопець Гарбуз завжди ховав свою оболонку і ніколи ні на поле, ні з поля не ходив разом із жінкою. Молодиця часто скаржилася подругам:
– Інші виходять заміж за людину, а мені судилося вийти за гарбуза. Яка я нещасна!

Подруги вже про все здогадувалися: вони і посміювалися з молодиці, і втішали її:
– Твій гарбуз – теж людина! От підгляди за ним, то й переконаєшся. І вона врешті вирішила вистежити чоловіка. Коли він вийшов з гарбуза і став працювати, молодиця схопила гарбузову оболонку, яку він сховав, побігла додому, поламала її і викинула у вогонь. І хлопець Гарбуз уже більше не був гарбузом.
– Чом ти так довго сидів у гарбузовій оболонці? – спитала молодиця.
– Я син лісів і гір. Ліси й гори хотіли випробувати твої почуття. Ти не цуралася мене, коли я був у гарбузовій подобі, отже, по-справжньому мене кохаєш,– відповів чоловік.

І стали вони жити-поживати у щирій любові та злагоді.

аудиосказки Источник: KOLOBOK.UA
материалы по теме
коментарии (27)
осталось 1000 символов
Слушать 'Наше Радио'
Цитата дня Дети сразу и непринужденно осваиваются со счастьем, ибо они сами по природе своей — радость и счастье. Виктор Гюго