Казки народів світу: Син падишаха

Вчера 17:00 / Развитие

Син падишаха (турецька казка)

Був колись один падишах, і мав він трьох синів. А в саду в падишаха росла яблуня, і щороку родило на ній тільки троє яблук. Та ще ні разу не вдалося падишахові їх покуштувати. Якось і каже падишах своїм синам: 
– Мої любі, ніяк не можу я поласувати цими яблуками. Вже ви й повиростали, а й досі не дізналися, хто зриває ті яблука.
– Панотченьку! – каже старший син.– Піду я сю ніч, постережу яблуню, і що вже там не буде, а принесу тобі яблук.
– То й гаразд,– одказує падишах.
Бере шахзаде стріли та лук, іде в сад і ховається неподалік. І ось, ледь настала ніч, налетів одразу вітер, та такий, що нічого не видно! Юнак, як тільки те побачив, підхопив свої черевики та й дременув чимдуж до батька, щоб розповісти всю пригоду.
Середульший син почув цю розмову й на другий день теж просить пустити його на ніч у сад. Бере сагайдак з луком і йде під яблуню. Та коли споночіло, подув вітровій, та такий, як буря. Втік юнак із саду і побіг до батька.
На третій день іде в сад найменший син. Опівночі знявся вітрюга. Не вітер, а буря. Страшно стало юному лицареві, та він лишився в саду. Аж це залазить у сад двоголовий дракон. Він хоче вирвати яблуко, але шахзаде випускає стрілу і влучає в голову. Дракон одразу ж полишає сад.

Читайте такжеКазки народів світу: Мельничук і три лелеки (аудиосказка)

Тоді найменший син зриває яблуко, приносить батькові й оповідає все, що сталося в саду, а старшим братам пропонує:
– Ходімте по драконовому сліду, відрубаємо йому й другу голову!
Виходять юнаки з отчого дому й ідуть слідом за драконом. Ідуть вони, йдуть, аж бачать: криниця стоїть. Старший брат і каже:
– Обв’яжіть мене міцненько, я спущуся в криницю.
Брати роблять з поясів вірьовку, обв’язують старшого брата довкіл стану і починають опускати в криницю. Та не встиг він дістатися й половини зрубу, як почав репетувати: «Ой-ой, горю!» – і брати тягнуть його назад. Потім опускають середнього брата. Той теж одразу зчинив лемент, і його витягли назад. Настав ряд найменшого брата.
– Коли я буду кричати: «Горю!» – ви не зважайте. 
Брати починають опускати його в криницю, він кричить: Горю!» – але ті його не слухають. І ось шахзаде дістає дна криниці, одв’язує вірьовку, дивиться: аж перед ним двері. Він відчиняє їх, а там лежить дракон. Юний шахзаде вихопив шаблю, відрубав драконові другу голову, а тоді почав обходити все довкола. Коли це бачить: ще одні двері. Відчиняє, а там сидять троє дівчат – як писанки. Як угледіли дівчата шахзаде, так і зойкнули:

– Ой, юначе, як ти сюди попав? Адже тут дракон. Побачить тебе, одразу проковтне!
А лицар їм відповів:
– Ви мене лякаєте драконом, а я з ним розквитався вже. Дівчата як почули це, то невимовно пораділи.
А юнак дивиться: перед однією дівчиною золота прядка; перед другою – золоті кросна, самі вишивають. А в третьої – золота квочка й золоті курчата клюють перлинки на золотому тарелі.
– Дівчата, чи не хочете, аби я вас на землю підняв? – питає шахзаде.
– Де б то не хотіли! – вигукують вони.

Читайте такжеКазки народів світу: Золоте дівча

Тоді син падишаха бере прядку, кросна, квочку з курчатами, кладе все в бесаги, а дівчат підводить до криниці. Обв’язує старшу дівчину вірьовкою й гукає:
– Старший брате, тягни: це тобі!
Потім обв’язує середню й кричить другому братові:
– А це тобі!
 Коли настав ряд найменшої, дівчина й радить йому:
– Шахзаде, спершу ти дістанься білого світу! Бо коли піднімусь туди я, твої брати позаздрять тобі й залишать у криниці. А мені тебе дуже жаль.
– Ба ні! Спершу ти!
– Гаразд,– погоджується вона,– але знай, що для тебе настане лиха година. Брати не піднімуть тебе нагору – переріжуть вірьовку, й ти впадеш униз. А внизу два барани: один білий, другий чорний. Якщо впадеш на білого, то, може, й зумієш вилізти нагору, коли ж на чорного, то впадеш із ним ще глибше. На ось тобі три волосини з моєї голови, вони тобі в пригоді стануть. Шахзаде обв’язує дівчину вірьовкою й кричить братам:
– Тягніть – це моя!

Читайте такжеКазки народів світу: Хлопець Гарбуз (аудиосказка)

Брати витягли дівчину, дивляться на неї, а вона ж, мов зоря, ще гарніша, ніж сестри.
– Еге, цю він собі бере! Залишмо його в криниці – тоді знатиме! – говорять вони й кидають йому вірьовку.
 Обв’язався юний шахзаде, а брати дотягли його до половини зрубу та й перерізали вірьовку. Полетів шахзаде шкереберть та й упав на чорного барана, а той і поніс хлопця глибоко-глибоко.
 Опритомнів юнак по якімсь часі, озирається сюди-туди, аж бачить: стоїть хата. Іде він прямо туди й стукає у двері. Відчиняє йому стара жінка, він і проситься в неї:
– Матусю, пусти гостя переночувати.
– Звідки ж ти, сину? – питає вона.– Адже тут не пройдуть ні пері, ні джин, ані людський син.
– Пожалій, матінко,– обнімає він бабусю.– Я тобі за сина буду.
Пожаліла його стара, пустила в хату.

Читайте такжеКазки народів світу: Правда і брехня

Звечора шахзаде заснув, опівночі ж його почала мучити спрага. Прокинувся він і просить у бабусі води.
 – Сину,– стала розповідати йому бабця,– в нашій країні її ніколи не буває. Джерело захопив дракон, і ми воду в нього викуповуємо: щороку віддаємо за неї дівчину. Ми набираємо води, скільки хто спроможеться, й бережемо її до нового року. Тепер якраз ні в кого немає й краплини. Завтра – новий рік, сю ніч прощаються з дочкою падишаха, а вранці віддадуть її драконові.
 Шахзаде нічого їй не говорить, а рано-вранці йде в гори й ховається неподалік від драконового лігвища.
 Коли зійшло сонце, привели туди доньку падишаха, а внизу вже стоять люди з посудом, чекають води. І ось вилазить семиголовий дракон. Тільки-но хотів він ухопити дівчину, як лицар відрубав йому одразу всі сім голів. Побачила це дівчина, вмочила руку в драконячу кров та й поставила позначку на спині шахзаде. А люди внизу похапцем набирають води, тільки ж бачать: вона все тече й тече. Біжать вони нагору, дивляться, аж дракон лежить мертвий, а дівчина жива!
Ведуть її одразу ж до падишаха, а той як побачив, що вона жива й здорова, невимовно зрадів та й питає:

 – Хто ж тебе, дочко, порятував?
 А дівчина й одказує:
 – Звеліть, тату, оголосити, щоб завтра всі юнаки поприходили до палацу, а я вже мого рятівника впізнаю.
 Падишах так і зробив. Посходилося юнацтво. Дівчина й загадує слугам:
 – На котрого я вкажу, беріть і ведіть сюди.
 І ось проходять хлопці перед палацом. Як тільки ж з’явився шахзаде, дівчина одразу подала знак, слуги вхопили лицаря та й привели до палацу. Падишах і питає його:
 – Сину мій, це ти визволив мою дочку?
 – Ба ні! – відмовляється юнак.
 – Ти! – наполягає дівчина.– Я ж тебе позначила.

Читайте такжеКазки народів світу: Як собака перетворився на чайник

Дивляться люди, аж на спині в хлопця позначка.
– Сину, я заручу тебе з моєю дочкою, чи ти згодний?
– О падишах! Я чужинець і хочу повернутися на батьківщину.
– Коли так, проси ж у мене, чого забажаєш.
– А чого мені бажати? Виведи мене на білий світ! – просить шахзаде.
– Я й радий був би, сину мій, тільки в мене на це сили немає. Може, в тебе є ще якесь бажання, то скажи, і я виконаю.
– Ні, іншого в мене немає,– відповів лицар і попрощався з ними.
Довго він бродив, аж поки опинився під високим деревом і ліг відпочити. А на тому дереві та звила гніздо птаха Сімург, що пташенят вивела. Лежить під деревом шахзаде, аж глянь! – повзе по стовбуру дракон і хоче пташеняток поїсти. Лицар вихопив меча й розрубав потвору навпіл, а сам знову ліг та й заснув.

Коли це летить Сімург. Побачила юнака й кинулася на нього, щоб заклювати.
– Бач, розбійнику! Так це ти щороку пожираєш моїх пташенят!
 Тут пташата як закричать:
– Ой, не руш його, не чини зла, бо то ж він нас порятував від дракона!
 Тут Сімург побачила труп дракона, а тоді підлетіла до сонного лицаря й затулила крильми сонце, аби не пекло так нещадно.
 Прокинувся невдовзі юнак, зирк! – він лежить у затінку. «Звідки ця тінь?» – гадає він, аж це птаха й промовляє до нього людським голосом:
– Сину, ти порятував моїх пташенят – проси ж тепер у мене, що хочеш.
– Я хочу, аби ти винесла мене на білий світ,– каже шахзаде.
– То й гаразд! – відповідає птаха Сімург.– Тільки ти маєш дістати сорок баранів та сорок бурдюків води. Баранів ти причепиш мені з одного боку, бурдюки – з другого, а сам сядеш на спині, так ми й полетимо. Коли я казатиму: «Гак!» – даватимеш мені барана, а промовлю: «Гик!» – бурдюк з водою. Так я тебе й винесу на світ.
– То й гаразд,– говорить шахзаде і йде до падишаха.
– О падишах, я прошу в тебе сорок баранів та сорок бурдюків з водою.
Юнакові дали все, що той хотів, примостив він свої пожитки на птаху й сам сів.

Читайте такжеКазки народів світу: Лицарів син (аудиосказка)

Летять. І як скаже Сімург: «Гак!» – хлопець дає їй барана, мовить: «Гик!» – бурдюк води. Так вони летять, летять, вже й лишилося до білого світу недалеко, аж Сімург каже: «Гак!» А баранів немає вже. Що робити? Відрізав юнак свою литку та й подав птасі. Тільки ж Сімург розуміє, що то людське м’ясо, отож не їсть, а ховає під язик. Незабаром дісталася птаха Сімург на землю, сіла та й каже юнакові:
– А пройдись-но трохи!
– Ти лети собі щасливо, а я посиджу тут, бо слабий дуже.
 Тоді птаха дістає з-під язика його литку, прикладає до ноги й нога стає такою, як і була.
 Попрощалася птаха Сімург з юнаком та й полетіла, а шахзаде приходить до свого міста, купує у різника міхур, натягає його на голову й стає такий, ніби гирявий. Потім іде до майстра, який обробляв коштовне каміння, та й проситься:
– Пожалій мене, майстер, візьми до себе учнем.
– Та ти ж гирявий, парубче! Нащо ти мені? – відмовляється майстер.
– Я робитиму все, що загадаєш,– благає його шахзаде,– тільки даватимеш мені шматок хліба.
– Та добре вже,– погоджується майстер.
Залишмо його у майстра, а тут, у цім краю, його брати, повитягавши дівчат із криниці, приводять їх у палац. Батько й питає синів: 
– А де ж ваш брат? А ті й одказують:
– Десь у дорозі пропав, ми й не помітили. 
Розгнівався падишах, та що діяти?

 Минає кілька днів. Сини й кажуть батькові:
– Видай дівчат за нас.
 Посилає падишах дочкам звістку, але ті відмовляються:
– Поки не повернеться молодший шахзаде, ми заміж не підемо. Чекатимемо його сім літ. Якщо прийде – добре, не прийде – вчинимо вашу волю.
– Гаразд,– погоджується падишах та й припиняє розмову.
 Ось минає сім років, падишах знову шле до дівчат звістку, а найстарша йому й відповідає:
– Хай падишах замовить мені золоту прядку, та ще якби вона сама й пряла,– тоді піду заміж.Син падишаха (турецька казка)

Читайте такжеКазки народів світу: Мізинчик (аудиосказка)

Падишах загадує, аби покликали до нього майстра, що вміє пораї лея біля коштовного каміння, і наказує йому:
– Змайструй таку прядку, щоб золота була ще й сама пряла! Не зробиш за сорок днів – не носити тобі голови!
 Прийшов додому майстер, пожурився й заплакав. Аж підходить до нього учень.
– Чому плачеш, хазяїне?
 А той і відповідає:
– Іди геть, гирявий! У мене таке горе, що ніхто не розважить. А тут ще й ти докучаєш!
– Благаю тебе, поділися зі мною, ачей допоможу,– не відступає учень.
 Майстер і каже:
– Загадав мені падишах зробити золоту прядку, та щоб сама й пряла!
– Овва! Чого ж його плакати? Я за сорок днів зроблю все, як просить падишах.
– Та як же ти його зробиш? І що тобі на те треба?
– Купи мені мішок горіхів та бочку бузи й принеси сюди. Тільки сорок днів до майстерні й не підходь, а на сорок перший прийдеш і забереш.

Читайте такжеКазки народів світу: Дівчина-півонія (аудиосказка)

Приніс майстер гирявому все, що той просив, а сам подався додому. Тільки ж не сидиться йому. Нишком підійшов він до майстерні, зазирнув у щілинку та й бачить, що гирявий з молотком у руці співає пісню, примовляючи: «Тирил-лан-так-так, тирил-лан-так-так!» – Розлущить горіх, зап’є бузою та й знову співає, примовляючи.
 – То це ти так працюєш? – закричав хазяїн.
 А той йому:
– Ось бач! Я тільки хотів починати, як ти прийшов та й зіпсував усе. Іди собі, не побивайся!
 На сорок перший день приходить майстер, а учень виносить прядку й каже:
– Ось і прядка. Неси її в палац. Та візьми за неї стільки золота, скільки вона важить.
 Приніс майстер прядку, а її передають дівчатам. Найстарша сестра як побачила, так і засяяла:
– Ой сестроньки! Шахзаде, який нас порятував, вже десь тут.
 І ось найстаршу сестру видали заміж за першого шахзаде, а другий і собі просить:
– Ожени, тату, й мене!

Тільки ж середульша сестра забагла, аби їй першій зробили золоті кросна, та щоб вони самі вишивали, самі й нитку розпускали.
 Знову кличе падишах майстра й говорить:
– Коли за сорок днів не зробиш такі кросна, щоб самі вишивали й самі нитку розпускали, не носитимеш голови на плечах.
 Приходить майстер додому та й журиться, а гирявий і питає:
– Чого, майстре, знову сумуєш?
– Як же мені не сумувати, коли падишах звелів зробити золоті кросна, та ще й такі, що самі вишивають і нитку розпускають.
– Не журися, я зроблю й кросна, лиш купи мені два мішки горіхів та дві бочки бузи.
 Дав майстер йому все, а на сорок перший день приходить до майстерні, а кросна готові. *
 Несе їх майстер до падишаха, а дівчата як побачили, так і загомоніли:
– Це ж наш шахзаде десь недалеко!-

Читайте такжеКазки народів світу: Дарунки феї Кренського озера

Тепер настала черга наймолодшої сестри. Падишах звелів запитати її, за кого вона піде, а та й відповідає:
– О падишах! Спочатку загадай, хай мені зроблять золоту квочку з золотими курчатами, та щоб вони на золотому тарелі перли клювали, а тоді хай оголосять, аби всі чоловіки пройшли під стіною палацу. Котрий мені сподобається, за того я й вийду.
 Падишах кличе майстра й доручає йому виконати забаганку найменшої красуні, а той іде до гирявого.
– Зроблю це,– каже той і зачиняється в майстерні, а на сорок перший день виносить золоту квочку з курчатами, які на золотому тарелі клюють перли.

Приніс майстер у палац, а найменша сестра як побачила, то зраділа невимовно.
 І того ж таки дня оповісник оголосив:
– Завтра кожний юнак, кожний чоловік мають пройти під стіною палацу.
 Всі почули ці слова й посходилися на майдан, тільки гирявий каже майстрові:
– Мені там уже нема чого робити. Чого доброго, ще почнуть глузувати з моєї голови.
 Майстер подався до палацу, а хлопець іде в поле, дістає три волосини, які дала колись йому дівчина, й підпалює одну з них. Коли це постав перед ним арап та й питає:
– Нащо ти мене кликав?
– Дістань мені хутко білого коня й білий одяг!
 І арап негайно ж виконав прохання юнака.
Тоді юнак одягається, сідає на коня і їде на майдан. А там і молоде, й старе проходять перед палацом. 

Аж ось промчав на коні шахзаде. Дівчина одразу ж пізнала його й кинула на нього золотий м’яч.

 Всі закричали, але наш лицар не зважає і їде звідтіля, переодягається, натягає на голову міхур і йде в майстерню.
 А невдовзі приходить і хазяїн.
– Гай-гай, хлопче,– каже майстер,– аби ти був пішов зі мною, то побачив би, як перед палацом промчав на білому коні якийсь красень у білому одязі. Дівчина одразу ж кинула на нього золотий м’яч.
 А гирявий відповідає:
– Овва! А якби вона попала мені в голову та розбила, чого доброго, до крові? Добре, що й не пішов!
 На другий день знову сходиться люд на майдан.
 Гирявий знову усамітнюється й запалює другу волосину. Як тільки перед ним з’являється арап, він загадує йому:
– Негайно принеси мені червоного коня й червоний одяг.
 І ось гирявий, одягнувшись у червоне, стрибнув на коня й мчить на майдан. Коли він проїжджає повз палац, дівчина знову кидає золотий м’яч. Та юнак хутко повертається додому й чекає майстра. Приходить хазяїн та й каже:
– Як шкода, гирявий, що ти не бачив лицаря на червоному коні і в червоному одязі! 
І втретє сходиться народ на майдан. Запалив шахзаде третю волосину й наказує арапові, аби той приніс зеленого коня й зелений одяг. А тоді сідає на коня й мчить повз палац. Дівчина знову влучає в нього золотим м’ячем, і народ кричить: «Досить уже!» Хапають юного лицаря та й приводять його в палац. Падишах пізнає свого сина й велить заручити його з юною красунею. Сорок днів гуляли всі на весіллі, а на сорок перший шахзаде розповідає батькові всю свою пригоду. Падишах покликав синів, аби їх покарати, та наймолодший син попросив пробачити їм їхнє зло й говорить:

– Я не хочу робити те, що вже раз зробили мої брати.
 Тоді падишах посадив найменшого сина на своє місце, й до самісінької смерті вони жили щасливі й веселі. 

До нових зустрічей на сайті Kolobok.ua!

аудиосказки , детский досуг , аудіоказки українською мовою Источник: KOLOBOK.UA
материалы по теме
коментарии (27)
осталось 1000 символов
Слушать 'Наше Радио'
Цитата дня Незріле кохання каже: “Я кохаю тебе, бо ти мені потрібний”. Зріле кохання каже: “Ти мені потрібна, бо я тебе кохаю”. Ерік Фромм