Про мисливця, чорний камінець і помаранчеву шкуринку (аудиосказка)

12 декабря, 2016 18:30 / Саморазвитие

Про мисливця, чорний камінець і помаранчеву шкуринку (африканська казка)

Жив собі колись мисливець на ім’я Жоан. Якось, вирушивши на полювання, він побачив біля річки лева й крокодила, які тоді Ворогували. Вгледівши хлопця, крокодил почав прохати його:
  – О мисливцю, вбий цього лісового звіра, а мене не чіпай, я за це тобі віддячу.
   А лев і собі:
 – Не слухай його, мисливцю. Вбий цього річкового звіра, а мене не чіпай, я за це тобі віддячу.
 А мисливець їм на те:
 – Ні, ні, нікого я не вб’ю, адже ви мої друзі.
 А крокодил йому каже:
 – Ти повинен убити когось із нас двох, ти ж бо мисливець, то вбий лева, а я тобі віддячу.
 А лев і собі:
 – Не вбивай мене, я допомагатиму тобі на полюванні.
 Хлопець хвилину подумав і вирішив: «Гаразд, якщо я повинен когось убити, то нехай це буде лев». Узяв він рушницю, прицілився, вистрілив у лева і пішов додому.
 По дорозі його зустріла одна жінка та й питає:
 – Навіщо ти вбив лева? Невже ти не знаєш, що він був нашим захисником у лісі?
 – А що я мав робити? Адже я мисливець і мусив був убити одного з них.
 Наступного разу побачив Жоан крокодила. Той йому й каже:
 – Дякую тобі, друже. Ти врятував мені життя, тепер я тобі віддячу. Ходімо зі мною, я познайомлю тебе з моїм батьком.
 – А що мені робити з рушницею?
 – Залиш її на березі.
 Жоан сховав зброю недалеко від берега і ввійшов у воду.
 Довго пливли вони по річці, а потім пірнули на дно і ввійшли у велику печеру. Деякий час ішли мовчки, аж ось прийшли до села. Біля однієї хати весело танцювали молоді красуні. Крокодил привітався до них:
 – Добридень, красуні.
 А вони йому:
 – Добридень, друже. Як ся маєш? Це ти рибу впіймав на обід?
 – Ні,– відповів крокодил.– Це не риба, це мій приятель. Він мені життя врятував.
 – Он воно що! Тоді заходьте до хати, їжте, відпочивайте.
 Жоан з крокодилом попоїли, відпочили, а тоді знову вирушили в дорогу. Невдовзі зустріли вони сестру крокодила.
 – Добридень. Як ся маєш, братику? Ого, яку ти велику рибу впіймав на обід!
 – Ні, люба сестричко. Це мій приятель, він мені врятував життя, і я веду його до батька.
 – Он воно що! Тоді йдіть до хати, батько ось-ось має прийти.
 По дорозі зустріли ще й матір крокодила.
 – Добридень, синочку. Ти що, рибу впіймав на обід?
 – Ні, матусю. Це не риба, це мій приятель, я його запросив до нас у гості за те, що він урятував мені життя.
 – Тоді йдіть до хати, батько ось-ось прийде.
 Пішли вони далі, коли це назустріч їм стара жінка, у якої все тіло було вкрите колючками.
 Жоан і каже:
 – Добрий день, бабусю. Що це з вами?
 – Здоров був, синочку. Я дуже хвора, все тіло вкрилось колючками. Але руками їх не витягнеш, це можна зробити лише зубами.
 – Лише зубами?
 – Саме так.
 – Добре, бабусю, я вам їх повитягаю.
 Так і зробив. А коли повитягав з тіла старої всі колючки, рот у нього був закривавлений.
 Старенька дала йому мазі і вина. Хлопець розтер тіло бабусі, а сам випив вино. Бабуся одужала, і Жоан також.
 Тоді бабуся й каже:
 – Три Калебунгу!
 І відразу з’явився стіл, накритий чудовою скатертиною, що аж угинався від різноманітних страв, солодощів і напоїв.
 – їж, синочку,– сказала стара,– адже ти мене вилікував, хоч я й не твоя бабуся. Інші відмовилися мені допомогти, твердячи, що я не їхня родичка.
 Жоан і крокодил почали їсти, а стара питає:
 – А куди ти йдеш, синку?
 – Йду до батька мого приятеля,– відповідає хлопець.– Я йому життя врятував, ось він і запросив мене до себе в гості.
 – Будь обережним, сину. Коли прийде батько крокодила, не сідай ліворуч від нього, а сідай праворуч.
 – Дякую, бабусю. Бувайте здорові.
 – Будьте і ви здорові.

 Пішли вони далі. Нарешті прийшли до хати, сіли в світлиці, а невдовзі прийшов і господар.
 – Добрий день, сину! Гарну рибину ти на обід упіймав!
 – Добрий день, тату! Це не риба, це мій приятель, що врятував мені життя. Його не можна їсти.
 – Ну добре. Сідайте до столу.
 Сів крокодилів батько за стіл, а крокодил із Жоаном сіли ліворуч від нього.
 Почали їсти, раптом хлопець пригадав слова старої, підвівся і сів праворуч від господаря.
 Нараз батько крокодила розкрив пащу, повернувся і вкусив того, хто сидів ліворуч,– свого сина.
 – А хай тобі всячина! Я помилився. Думав, що тут твій приятель, а він сів з другого боку. І замість нього я вкусив тебе.
 – Батьку, це мій рятівник, ми не можемо його з’їсти. Я запросив його сюди і повинен відвести на землю.
 – Хто приходить сюди, той ніколи не повертається на землю. Але якщо це твій приятель, який урятував тобі життя, нехай повертається, а в дарунок я йому дам бика, козу і курей.
 – Ні, тату. Краще хай дістане з вашого живота помаранчеву шкуринку і чорний камінець з-під помаранчевого дерева.
 – Нехай буде по-твоєму. Хай увійде в мій живіт і дістане все, про що ти кажеш. Але нехай поспішає, на все це я даю йому лише п’ять хвилин.
 Крокодил роззявив пащу, і Жоан увійшов туди. Спустившись у живіт, він побачив помаранчеве дерево. Взяв помаранчеву шкуринку і чорний камінець, що лежав біля дерева. Повернувши назад, сміливець хотів був уже вийти з пащі, як крокодил закрив її. Заплакав син крокодила:
 – Тату, не їжте мого друга. Він урятував мені життя і повинен вернутися на землю.
 Тоді батько роззявив пащу і випустив Жоана. Попрощавшись з усіма, сміливець повернувся на землю з чорним камінцем і помаранчевою шкуринкою.
 Узявши свою рушницю, він пішов далі. Дійшовши до поля, хлопець побачив старого чоловіка.
 – Здоров був, хлопче! – привітався старий.
 – Здорові були, діду. Що ви тут робите?
 – Я шукаю красуню Марікіну, з якою ніхто ще не зумів одружитися.
 – Якщо ніхто не зумів досі одружитися з нею, то як же ви зробите це? Адже ви вже дідусь?
 – Я не можу одружитися з нею, бо не маю грошей, а її батько править за неї багато золота. Я хочу зустрітися з любою Марікіною і попросити її змилуватися наді мною. Її дім ось за цим високим каменем, але я не можу зрушити його. Ну добре, хлопче, бувай,– сказав старий і пішов додому.
 А хлопець дістав чорний камінець і помаранчеву шкуринку, вдарив ними і промовив:
 – Три Калебунгу!
 І тут з’явилося чудове дороге вбрання. Знову вдарив хлопець камінцем і помаранчевою шкуринкою і промовив чарівні слова, і з’явилися блискучі чобітки. Мисливець убрався, взувся і рушив до великого каменя, за яким жила красуня.
 Знову стукнув він камінцем і помаранчевою шкуринкою і промовив:
 – Три Калебунгу!
 Камінь розкрився і з нього вийшла чарівна Марікіна: нічого прекраснішого не бачив ще хлопець на цьому світі.
 Дівчина й мисливець розгублено дивились одне на одного. Нарешті, зачарований її красою, хлопець тут-таки освідчився їй у коханні.
 Наступного дня він знову прийшов до каменя. Камінь розкрився. І хлопець знову освідчився красуні в коханні. Вона йому сказала, що також кохає його, але одразу попередила, що батько віддасть її за того, хто має багато грошей. Мисливець попросив її поговорити з батьком про одруження.
 Марікіна розказала батькові про свого коханого і про те, що він просить у нього дозволу одружитися з нею. Батько на це відповів:
 – Той, хто хоче одружитися з моєю дочкою, повинен віддати мені за це три будинки без вікон і без кімнат, заповнені до самої стелі золотом.
 Довідавшись про це, мисливець ударив чорним камінцем та помаранчевою шкуринкою і сказав:
 – Три Калебунгу!
 І одразу з’явились три будинки, повні золота.
 Якби це були кораблі, вони неодмінно потонули б під вагою цього золота.
 Дізнавшись про це, батько красуні був задоволений, наче мавпа, яка зірвала сто грон бананів, і пообіцяв віддати доньку за Жоана.
 Чутки про цю подію швидко розлетілися по всьому царстві. Люди дивувалися цьому, бо навіть сам цар не зумів одружитися з Марікіною. Він дуже розлютився і вирішив помститися. Зібрав своє військо, щоб знищити мисливця. Але той зібрав ще більше військо. Почалася кривава січа, в якій цар зазнав поразки.
 Після одруження Жоан знову вдарив чорним камінцем та помаранчевою шкуринкою і одразу з’явився палац з усім, що тільки забажаєш. І стали вони жити з дружиною в мирі та злагоді.
 Пан Жоан перестав ходити на полювання, а всю роботу вдома виконували служниці.
 Одного дня він пішов на прогулянку, а гаманець з чорним камінцем і помаранчевою шкуринкою залишив удома, в спальні. Служниця, яка зайшла поміняти постіль, побачила гаманець і подумала: «Ось цей камінець і ця шкуринка принесли щастя пану Жоану. Візьму і сховаю їх, а потім віднесу царю».
 Пані Марікіна, яка в цей час була вдома, відчула щось недобре і зайшла в спальню. Не знайшовши гаманця, вона запитала служницю:
 – Послухай-но, чи не знаходила ти тут чорного камінця і помаранчеву шкуринку?
– Ні, пані, я знайшла лише оцей порожній гаманець, який Жоан залишив удома.
 – Якщо він залишив гаманець, то і камінець та шкуринка повинні бути в ньому…
 – Але я нічого не бачила, пані, окрім цього гаманця. А що, це дуже важливі речі?
 – Та ні, цей камінець та шкуринка виганяють кашель,– відповіла Марікіна, щоб не виказати свого хвилювання.
 В обід служниця побігла в палац до царя і передала йому камінець та шкуринку, кажучи, що саме в цьому причина щастя пана Жоана. Цар одразу послав вояків, щоб вони негайно спіймали Жоана.
 Мисливця кинули у в’язницю.
 Сидить Жоан сам у темній в’язниці, а цар насолоджується помстою у своєму палаці. Уже четвертий місяць минає, як Жоан розлучений зі своєю дружиною.
 От одного разу просить він, щоб йому дозволили обміняти брудний одяг на чистий. Цар дозволив дружині передати йому чистий одяг.
 Склала Марікіна чистий одяг у торбу і засунула туди ще двох кошенят. Коли Жоан розв’язав торбу, кошенята почали ловити мишей, яких у в’язниці
 була сила-силенна. І спіймали маленьку мишку. Почала плакати мишка:
 – Панове коти, не їжте мене, я ж нікому не зробила нічого поганого!
 – Ми з’їмо тебе,– відповідають кошенята,– бо ти крадеш їжу в людей. Але якщо зробиш нам послугу, то ми тебе відпустимо.
 – Я нічого не боюся, панове, кажіть, що треба зробити?
 – То ти така смілива?
 – Так, я дуже смілива і відчайдушна.
 – Тоді слухай. Ти повинна забратися у царський палац, викрасти там чорний камінець і помаранчеву шкуринку, що заховані в спальні.
 – Добре, панове коти. Чекайте, я швидко повернусь.
 Кошенята відпустили мишку, та вискочила з в’язниці через відому їй дірочку й невдовзі опинилася біля палацу. Швиденько прогризла вона собі прохід у спальню. Схопивши камінець і шкуринку, повернулася до в’язниці і віддала їх кошенятам, а ті передали камінець і шкуринку Жоанові. Мисливець дав кошенятам два шматки м’яса, а ті віддали м’ясо мишці, як винагороду за службу.
 А пан Жоан стукнув чорним камінцем та помаранчевою шкуринкою і промовив:
 – Три Калебунгу!
 І вийшов з темниці. А тоді знову промовив:
 – Три Калебунгу!
 Тут з’явилася чудова карета, яка відвезла його до дружини, а та вся в дорогих шатах уже зустрічала свого любого чоловіка.

аудиосказки , аудіоказки на українській мові Источник: KOLOBOK.UA
материалы по теме
коментарии (27)
осталось 1000 символов
Слушать 'Наше Радио'
Цитата дня Я всегда чувствую себя обманутым и неполноценным, когда думаю о том, что у меня нет возможности ощутить, каково это — быть беременным, выносить ребенка и каково это — кормить его грудью. Дастин Хоффман