Казки закарпатської України: Про хлопця, що сім літ у колодязі сидів (аудіоказка)

9 апреля 16:00 / Досуг
Казка «Про хлопця, що сім літ у колодязі сидів»

Казка «Про хлопця, що сім літ у колодязі сидів»

Були три сини у єдного чоловіка, та лягли спати собі кожний окремо. Рано встали, і почав отець звідати старшого:
– Що тобі ся, сину, снило?

Читайте такжеКазки закарпатської України: Про вовка, що не мав ніде щастя (аудіоказка)

Каже старший:

– Мені ся снило: під нашою хижею виросло дерево, і були би із нього гуслі.

Каже отець:

– Може бути.

Звідує другого:

– Що тобі, сину, ся снило?

Каже другий:

– Мені ся снило, що у нашім саду виросли два дерева, та були би на яку потребу.

Каже отець:

– Може бути.

Звідує третього:

– Но, кажи, сину, що тобі ся снило?

А той не хоче казати. Було йому сім років. Імив його отець, б’є. Аж тут цар їде возом. Каже слузі цар:

– Іди звідуй чоловіка: за що б’є хлопчища?

Каже чоловік:

– Не хоче казати, що йому ся снило!

Читайте такжеВесняна казочка (аудіоказка)

Цар узяв хлопця на віз і забрав до себе. І дав йому хижку. А була у царя дівка, і вони дуже ся із хлопчищем полюбили. Почав цар звідати, як було хлопчищеві сімнадцять років:

– Но, тепер кажи ти мени, що тобі ся снило?

Каже леґінь:

– Я не буду вам казати.

– Не хочеш мені казати, то дам тебе загубити!

Не хоче леґінь казати. А цар тоді заставив великий колодязь копати. Як колодязь викопав, дав його мурувати. Мурники колодязь мурують, а царська дівка почала казати:

– Муруйте мені попід землю хід із того колодязя до моєї хижі, аби няньо не знав; що хочете, то вам за те дам.

І цар тоді викликав того хлопчища і в той колодязь пустив. Та дав йому свічку, столик і стілець, та погар вина, та єден калач. А хлопчище то з’їв і пішов попід землю назад до хижі.

Був єден другий цар, поганин, а мав дванадцять голів. І поганин послав до того царя, що мав того хлопчища, три качалки – єднакі на обох кінцях, аби цар ударив печать, котрий товщий кінець. Та цар не знав і дуже ся зажурив. А дівка вийшла до царя, каже:

– Що ви такі сумні?

Каже цар:

– Послав поганин три качалки, аби ударити на них печать – котрий кінець товщий, а як не ударю, то мене загубить.

Прийшла дівка, каже хлопчищеві:

– Няньо дуже сумний...

Каже хлопчище:

Читайте такжеВесняні казки: Зайчик і весна (аудіоказка)

– Іди, кажи, що тобі снилося – най понесе отець качалки на воду, котра стоїть, і там увидить: котрий кінець буде падати додолу, то буде товщий кінець, і най він б’є на той кінець печать.

І послав цар качалки до того поганина, що мав дванадцять голів. Тоді поганин послав уп’ять до царя троє лошат – аби ударив на ті лошата печать, котрому кілько років.

Прийшла дівка царська від того хлопчища і каже вітцю:

– Няньку, що ви такі сумні?

Каже цар:

– Дитино, сумний-єм, бо послав поганин три єднакі лошаки, аби я ударив печать, котрому кілько років.

Прийшла дівка від вітця до хлопчища. Каже хлопчище дівці:

– Що ти така сумна?

– Що би-х я не сумна? Няньові послав поганин три лошаки, аби няньо ударив печать, котрому кілько років.

Каже хлопчище:

– Іди та кажи сяк, що тобі снилося: няню, усипте серед саду в єден ворох вівса, в єден пшениці, а в єден полови; та котрий лошак буде бігти до полови, тому буде єден рік, а котрий – до пшениці, тому буде два роки, а котрий – до вівса, тому буде три роки. Най б’є печать і жене до того царя-поганина.

Тоді кинув поганин до того царя, що в нього той хлопчище, єдну кулю олова, що має тридцять маж. І впала та куля серед двора. Тоді цар-поганин послав письмо: «Коли ту кулю не кинеш мені, тоді тебе загублю».

Читайте такжеВесняні казки: Липовий Листочок (аудіоказка)

Дуже ся цар упудив. Журиться велико. Зайшла до нього донька і каже:

– Що ви такі сумні?

– Послав поганин кулю, а ту кулю я мушу кинути назад завтра на полуднє!

Пішла його донька до хижі дуже сумна.

Каже хлопчище:

– Що ти така сумна?

– Кинув цар-поганин кулю у тридцять маж, а ту кулю мусимо йому кинути завтра на полуднє!

– Іди кажи своєму вітцю, що її кине той, що сім років закопаний у землю. Та най отець упряже ті коні, що не возили ніколи нікого, і такий най їх жене візник, що ніколи коней не гнав. Та як буде він розкопувати той колодязь, най ісправить великий ланцюг і відро.

Дівка пішла і каже своєму вітцю:

– Няню, мені ся снило, аби-сте викопали із землі того хлопчища, що сім років тому закопали у землю, та й аби ті коні його везли, що ніколи нікого не возили, та й такий-то візник аби гнав ті коні.

А цар, її отець, каже:

– Того хлопчища у землі не є, бо вже він давно згнив!

Бо цар не знає, що хлопчище пішов попід землю до тієї дівки. А хлопчище каже їй, що то їй ся снить.

Но, цар послухав свою дівку. Гадає собі цар: «Коні мої не возили нікого, лише мене, а коні гнати мушу я!» І пішли копати ту землю, що на тім колодязі була. Як почали копати, то хлопчище кріь мур попід землю пішов. Узяв собі од дівки стілець, і погар вина, і свічку, і єден калач, та сів собі в колодязі, та сидить так, як сів тоді, коли його цар закопав. І як землю розкопали, позирає цар – а хлопчище сидить, – та й каже:

– Сякого ніколи-м не видів!

І пустили за ним відро, і утягли його; він виліз на віз, і жене коні сам цар. Зайшов той леґінь до хижі і каже цареві:

– Не журіться нич!

Читайте такжеКурочка Ряба (аудіоказка)

Айбо цар журиться, бо йде дванадцята година. Багато ся зійшло війська – позирати, як буде той хлопчище метати тою кулею. Той хлопчище викликав царя, що його вийняв з колодязя, аби позирав, як він буде метати тою кулею. А той поганин, котрий загнав ту кулю, сів на обід. Хлопчище плюнув на руку, метнув – куля прилетіла і впала на того поганина стіл. Тоді послав поганин письмо до того царя, аби той витязь прийшов до нього на війну. А той хлопчище вибрав собі ще двох хлопців, і пішли до того поганина, що мав дванадцять голів. Та каже хлопчище:

– Я прийду до царя-поганина та буду подавати йому руку; то аби-сте і ви подавали, – він і не буде знати, котрий з нас витязь. Далі буде давати мені погар вина; аби-сте й ви двоє брали.

І прийшли; подає поганин руку, а вони всі троє нараз подають.Дав погар вина – а вони всі троє беруть. Каже поганин:

– Солодкий витязю, не знаю, котрий ти єсь!

Тоді дав поганин своїй матері два віка грані, аби з’їла, – бо вона знала, котрий витязь. Мати поганинова каже:

– Сину, запри увечері їх у пивницю. А вранці котрий прийде без клебані, той буде витязь.

Уночі пішла та баба і взяла з того витязя клебаню. Вони рано встали, витязь імився за голову – а клебані не є. І пішли вони до царя-поганина. Каже поганин:

– Солодкий витязю, тепер ходімо на війну!

І точать собі шаблі. Витязь каже:

– Царю, попозирай іще на сей світ, бо не знаєш, як буде!

Читайте такжеВесняні казки: Про два братика-каштанчика (аудіоказка)

Цар позирає, а витязь вийняв шаблю і одтяв дванадцяту голову, а за тою всі поодтинав. Коли клав свою шаблю біля себе, то одтяв собі трохи пальця. Прийшов домів, а цар – той, що його витяг із землі, – ізтяг свій перстень і натяг на нього, і хустину зняв свою з шиї і зав’язав йому пальця. І каже той хлопчище:

– Царю пресвітлий, се мені тоді ся снило, коли мене няньо бив, а ви мене взяли на віз, – що ви свій перстень на мою руку дасте, і свою хустину здіймете із шиї і зав’яжете мені палець.

І побрався з царською донькою. І жили, заки в них ся не порвали жили. А я сів на весло, та сюди мене принесло.

аудиосказки , детский досуг , аудіоказки на українській мові , аудіоказки українською мовою Источник: KOLOBOK.UA
материалы по теме
коментарии (27)
осталось 1000 символов
Слушать 'Наше Радио'
Цитата дня

Можно закрыть глаза на то, что видишь. Но нельзя закрыть сердце на то, что ты чувствуешь

Фридрих Ницше