Зимовi казки: Білий кожушок (аудіоказка)

Катерина Перелісна,
14 января 14:00 / Досуг

Білий кожушок

Жив собі в лісі маленький зайчик. Був він ще молоденький і зовсім, зовсім сіренький. І з того він був дуже задоволений: біжить, бувало, по полю — земля сіра, колосочки жовті мерехтять, не зразу зайчика й побачиш. А зайчик не хотів, щоб його бачили, бо багато ворогів у нього було: і вовк, і лисиця, і сова, і шуліка, і яструб, і ласка, і собаки, і мисливці.

Читайте такжеНоворічні казки: Бабуся Метелиця (аудіоказка)

Важко було б зайчикові від усіх устерегтися, якби не його сірий кожушок. А то заб'ється він десь під пеньочок — і не видно його, або присяде на городі, капустку хрумає, і ніхто його не бачить.
Добре жилося зайчикові влітку — є що поїсти, є де сховатись. Думав він, що так завжди і буде. Аж воно не так!
Дні стали коротші, холодніші, подули вітри та ще й з дощиком. Люди кудись городину позабирали. А у лісі листя почало жовтіти та на землю падати. Не встиг зайчик і огледітись, як усе стало або жовте, або червоне. А він сіренький. А тут ще листя — шу-шу! шу-шу! — лякає його.

775193997_752x423

Все йому здається, що хтось до нього підкрадається.
Прибіг зайчик із поля, сів під дубочком і задумався: що ж його далі робити, де йому тепер їсти шукати, як від ворогів заховатись? А тут над головою у нього «стук-тук!» Зайчик аж здригнувся. Зиркнув одним оком угору, аж то дятел прилетів і заходився кору на дубочкові довбати, поживи собі шукати. Та так довбає, так довбає, що аж тріски на зайчика летять.
Поворушив зайчик своїми довгими вушками, обтрусив кожушок і щільніше до дуба притиснувся. А дятел довбає, а дятел довбає! Не витерпів зайчик, озвався до нього:
— Може б ти з іншого боку довбав, а то мій кожушок від трісок попсується.
Перестав дятел довбати, перелетів на друге дерево, щоб зручніше було на зайчика глянути, та як засміється!
— Кі-кі! Я б на твоєму місці зовсім у тріски зарився. Таж твій білий кожушок аж у поле видно.
- Як так - білий? - аж підскочив зайчик Мій кожушок сірий, і його біля дубочка не мітно.
— Еге, непомітно! — сказав дятел. - Може твій кожушок і був колись сірий, та тепер він білий, тільки вушка чорні.
— Ох! — злякався зайчик. — Якщо ти правду кажеш, то я пропав! Мене ж тепер кожен звір побачить! Усе кругом зелене, жовте та червоне, а я — білий! Лихо мені!
— Те-те, — засміявся дятел. — Ще ти не пропав, то й плакати нема чого. А от скоро сніг випаде, усе буде біле, тоді твій білий кожушок у пригоді тобі стане...
— Як то - випаде сніг? - здивувався зайчик.

1_22

— Кра-а! - озвалася з дуба ворона. - От і видно, що ти ще и літа не прожив. А ми з дятлом уже багато чого бачили: спершу листя жовтіє й опадає, і дощі йдуть, і вітри холодні дмуть — значить, осінь прийшла. На полі зерна багато лишається, а у лісі ягоди ще є, можна ситому бути. А потім водичка примерзає, білий сніг падає, все засинає. Хо-о-лодно тоді! Го-о-лодно тоді!
— І завжди зима буде? — стурбовано спитав зайчик.
— Ну, ні! — сказала ворона. — Усьому своя черга. Після зими знову сонечко пригріє, розтопить сніг, усе зазеленіє, люди почнуть сіяти зерно в полі — тоді можна наїстися досхочу...
— А як же мій кожушок? — запитав зайчик. — Він же білий, і його здалека буде видно. І вовк, і лисиця мене побачать.
— Ну, це вже не моя справа! - крякнула ворона. — Мабуть, доведеться тобі по весні міняти його на сірий. От ми, ворони, ніколи свого пір'я не міняємо.
Крякнула ще раз та й полетіла геть. А за нею і дятел полетів — десь в іншому місці почав "стук-тук, стук-тук!" — вечерю собі шукати. А зайчик схилив голову, подивився на свої лапки та на животик — таки правду сказав дятел: побілів кожушок! Як же тепер бути? І холодно, і голодно, та ще й білий увесь! Добре лисиці! Он вона між жовтим листям пробирається, кожушок у неї рудий — її і не видко здалека, а вона все бачить... А що, як зараз вона його білий кожушок побачить?! Ух! Як злякається зайчик самої думки, як підскочить, як дремене через кущі в поле! А лисиця за ним! Ось-ось дожене! Ось-ось ухопить! Може, і догнала б його лисичка, та де не взялись собаки, кинулись на неї.

Читайте такжеКазки народів світу: Дівчина-півонія (аудиосказка)

А вона тоді хвостиком своїм круть-верть і тікати. А собаки за нею.
А зайчик, ні живий ні мертвий, ускочив під великий стіжок сіна над самою річкою, І саме вчасно! Бо не встиг він ще й хвостика свого куцого заховати, як на стіжок каменем із неба упав великий яструб, думав зайчика впіймати. А замість того вхопив у свої кігті тільки жмут сіна та й помчав за річку. Не пощастило йому зайчиком повечеряти!
Ох, і налякався ж зайчик: і лисиця, і собаки, і яструб! Сидить він у темній дірці під сіном, а серце йому мало з грудей не вискочить: тук-тук-тук-тук! тук-тук-тук-тук! І тільки трохи він заспокоївся, щось як стрибне йому на голову, як запищить! Зайчик мало не вмер з переляку. А воно у сіно — шурх! та — пі-і-і! пі-і-і!

2_13

- Хух! - зітхнув зайчик. - Цур вам, Та миші! Ну й полохливий же я став: сам від лисиці почав тікати, а тепер мишей злякався. Гей, ви мишва! — гукнув він весело. — А чи є у вас тут що поїсти?
— Треба спочатку "добривечір" сказати, а тоді вже про їжу питати, — почув зайчик біля себе сердитий голосок. — А то, бач, як ускочив! Мало мишенят нам не потоптав...
— О-о! — сказав зайчик. — Добривечір вам усім! А за те, що налякав, пробачте! Я від лисиці тікав. Вам вона не страшна, а нам, зайцям...
— Як то не страшна?! — запискотіли мишки з Усіх сторін. — Та вона взимку тільки нами й живе! І нірки під снігом порозриває, і стіжки порозкидає. І скільки тоді нас гине!
— Та невже?! — затремтів зайчик. - А я думав, що я тут у стіжку добре заховався...
- Де там добре! — запискотіли знову мищки. - От, як сніг випаде, тоді ти у снігу собі хатку роби — сніг білий і кожушок у тебе білий. Добре тобі буде!
— А як же ви побачили, що я білий? — здивувався зайчик. — Тут, у цій дірі так темно...

Читайте такжеКазки народів світу: Той, хто виріс у діжці (аудиосказка)

— Це не діра, а наша найбільша зала, — образились мишки. — Ми тут усе кругом поточили, щоб було де нашим дітям бігати. А що ти білий, ми бачили звідси, як ти ще полем біг.
— Оце так! — гукнув зайчик. — Так мені тоді й виходити звідси не можна. Там мисливець ходить, він зразу мене побачить.
- Авжеж, побачить! — погодились мишки. - А ти сиди тут до ранку, а там видно буде, що робити.
— А що ж я буду їсти? — спитав зайчик. — Я такий голодний, що й вас би з'їв...
Ух, як кинулись мишки врозтіч, тільки сіно зашелестіло!
— Та я пожартував! Я пожартував! — закричав зайчик. — Хіба ж зайці мишей їдять?
— А як не їдять, то й не жартуй так! — суворо сказала сердита мишка. — Ми тобі притулок дали, а ти нас лякаєш. Як хочеш їсти — їж сіно!
— Сі-іно? — протягнув зайчик. — Я не дуже до нього ласий, та як нема більше нічого, доведеться і це їсти.
Понюшив, понюшив він своїм носиком — нічого, добре пахне, так наче медом хто сіно побризкав. Потяг до себе суху квітку — е-е! та це ж конюшина! А далі корінчик кульбаби попався. Повеселішав зайчик і заходився вечеряти. Наївся-таки добре сінця та так у мишачій залі і заснув.
І може б, довго спав, якби під ранок не розбудило його мишаче пискотіння.
— Що там таке? — запитав спросоння. — Чого ви тут біля мене стрибаєте?
— Ніколи нам, — відповіла сердита мишка. — Треба дірку швидше заткнути — сніг іде...
— Яку дірку? Який сніг? — не зрозумів зайчик.
— Яку дірку? Який сніг? — передражнила його мишка. — Сніг холодний, а дірку ту, що ти нею вскочив до нас.
— Почекайте! — закричав зайчик. — А як же я тоді звідси вилізу?
— Ну, то вилізай швидше! — сказала мишка. — Вітер у дірку сніг наносить — нам холодно.
Виліз зайчик зі стіжка, обтрусив сіно, сів на задні лапки, вушка підняв та так і занімів: що ж це за ніч із полем сталося? Усе біле-білісіньке, і холодне, і м'яке. І згори щось летить-летить, і за тим нічого не видно — ні річки, ні лісу.

3_11

— Так оце сніг? — сказав зайчик. — Такий білий, як і мій кожушок. Тепер мене лисиця не зразу побачить. Погано тільки, що їжі нема. Ну, та пострибаю на городи, може, там яка капустина ще для мене лишилась.
Зиркнув зайчик туди-сюди, поворушив чорненькими вушками та й пострибав швиденько до городів. Сніг іде, собакам холодно, позалазили вони у буди та під ґанки — сплять собі. А зайчик на городі розкошує: і капустинку мерзлу знайшов, і моркву із землі вирив, бо снігу ще не багато там намело. Добре наївся зайчик і почимчикував собі у поле на відпочинок.

Читайте такжеПро мисливця, чорний камінець і помаранчеву шкуринку (аудиосказка)

Не треба було вони у буди та під ґанки - сплять собі. А зайчик на городі розкошує: і капустинку мерзлу знай Шов, і моркву із землі вирив, бо снігу ще не багато там намело. Добре наївся зайчик і почимчикував собі у поле на відпочинок. Не треба було йому тепер ні стіжка, ні кущика шукати, а так стрибнув собі убік, провалився у сніг і заснув на цілий день, тільки одне вушко стирчить, слухає, чи не йде хто.
І сон такий гарний бачив: сонечко пригріло, снігу ніде немає, заяча капустка біля річки виросла, усе поле чорне та зелене. І зайчик поміняв свій кожушок — став сіренький. Біжить він через поле, а лисичка його й не бачить. Добре так кожушок міняти — на літо сірий, а на зиму білий!

развитие , детская литература , семейные ценности , аудиосказки , природа , аудіоказки на українській мові Источник: KOLOBOK.UA
материалы по теме
коментарии (27)
осталось 1000 символов
Слушать 'Наше Радио'
Цитата дня Секрет воплощения мечты состоит из четырех слов: любознательность, смелость, уверенность и постоянство. И величайшее из этих качеств — уверенность. Если ты веришь во что-то, верь безоговорочно, до конца. Уолт Дисней