Родиннi казки: Зимова казка (аудiоказка)

20 января 14:00 / Досуг

Зимова казка

— Посуньтеся, сестрички,— сказала молоденька сосонка і розправила свої віти. Вона сказала це ласкаво й привітно, їй було приємно, що кожної весни на ній виростають світлозслені молоді пагінці, ніби свічечок хтось понаставляв. Але сестри-сосни, що росли навколо, незадоволено забурмотіли: 

    — Ну, от іще. Нам і самим місця мало. І чого його так розростатися.
    Може, вони просто заздрили, що сосонка така гарна, найкраща серед них виросла, що в неї так рівненько, ніби драбинкою, а, усіх боків ростуть густі зелені віти. А може й справді їм було надто тісно.
    — Кра! Кра! — закрякала ворона. — Чого ви сваритесь?
    Однак у вас у всіх посохнуть віти, і ви залишитесь з голими стовбурами. Подивіться на своїх бабусь!
    Старі сосни стояли з високими-високими, але голими стовбурами, і лише десь там угорі зеленіли їхні волохаті голови.
    Та ворона, хоч і довго жила й багато бачила, завжди крякала щось неприємне. її не хотілося слухати. Хай собі сідає на тих високих соснах, а сосонці приємніше було, коли до неї прилітали маленькі червоні пташки і співали їй веселі пісні про те, яка вона красуня і як вони люблять її густі віти, де можна заховатися.

    А ще її любив зайчик. Отой веселий сірий пустун-заєць, що завжди шкодив у лісі, а потім прибігав ховатися до неї. Він, навпаки, був дуже задоволений, шо вона так розросталася. А ще її полюбила одна маленька дівчинка. Познайомилася сосонка з дівчинкою в той самий день, що і з зайчиком.

seryiy-krolik_751x386

    Обоє вони гуляли — дівчинка і зайчик — і злякалися одне одного. Дівчинка раніше ніколи не бачила зайця. Вона подумала: а може, то вовк женеться за нею,—і заховалася мерщій за густу сосонку. А зайчик подумав, шо то мисливець іде, і теж заховався за ту ж сосонку, тільки з другого боку. Сосонка обох їх бачила і обох заховала.
    — Яка ти гарна, сосонко! — прошепотів зайчик.
    — Я завжди до тебе прибігатиму. — І тихенько втік.
    А за дівчинкою прибігли дорослі.
    — Дивіться, яка гарна сосонка,— мовила дівчинка, коли побачила своїх і вже перестала боятись. -Я хочу її до себе на ялинку.
    — Добре! Добре! Ходімо! — сказали дорослі. — їй нас дуже налякала.
    І з того часу сосонка все думала — як це її можна взяти на ялинку. Адже ялини ростуть там, на горбку, великою купою.
    У них так само тісно, як і тут.
    ТП ставало дуже сумно. Чому це коріння її міцно вгрузло в землю і вона не може перейти хоча б на ту полянку, де влітку завжди цвітуть квіти? Всі бачили б тоді, яка вона красуня. Вона заздрила пташкам, що можуть літати, де хочуть, і бачать стільки цікавого Вона заздрила зайчикові, що стрибав по всьому лісі.

vetton_ru_airenawallapack16722_e0de33ae-db9c-7900-5299-c359eb728708_751x469

    «Марно загине моя краса», думала сосонка.
    А тут ще ворона крякала:
    — Замерзнете. Померзнете. І ти, зайча, все бігаєш, все гасаєш, про зиму не дбаєш. Кра! Кра! Краще вже, як я: влітку — на дачі, взимку — у місті.
    І от усі ворони відлетіли. Листя з дерев давно вже опало і розвіялося вітром. Тільки сосни та ялини стояли зелені. Їхні голочки не боялися морозів.
    «Убере мене сніжок,— думала сосонка,— буду я ще краща.
    Тільки хто мене побачить? Знову пташки та зайчик хвалитимуть мене. Але ж це я чула вже багато разів».
    Зайчик теж чекав снігу. Прокидається він якось, а на ньому щось біле лежить. Зажмурився зайчик, а воно, біле, падає та й падає.
    «Оце і є сніг! — подумав він. — Добре було б ще поспати, але треба пошукати чогось на сніданок». І він виліз із своєї ямки.
    Гасав, гасав зайчик по лісі, крім одного корінця, нічого не знайшов і раптом почув, що за ним хтось женеться. Оглянувся зайчик, а на снігу від його лапок сліди.
    «Отаке! — подумав він. — Та це по моїх слідах кожен мене знайде. Треба мерщій ховатися».

morda-lisyi-foto-1024x687_751x504

    І правда, бігла по зайчикових слідах руда лисиця, така ж голодна, як і він. Закружляв зайчик по лісі петлями, петлями та швидше до сосонки і кричить їй:
   
    — Ой рятуй мене з біди,
    Замети мої сліди.
    Хай лисичка не почує.
    Де сьогодні я ночую.
   
    Засміялася сосонка, похитав вітер її вітами, замела вона сліди, заховала зайчика.
    Сидить зайчик, тремтить, а як лисиця побігла геть, каже:
    — Мила сосонка! Ти найкраща з усіх у лісі.
    Сосонка усміхнулася, а сестри ще дужче стіснили її віти.
    — Посуньтеся, сестрички,— просила вона Але вони заздрили їй і не давали місця.
    Тут саме проходив дідусь, що доглядав цей ліс.
    — Дуже їм тут тісно,— сказав він. — Ану, зрубаю я оцю молоденьку на ялинку внукам.
    Червоні пташки жалібно защебетали, коли побачили, що їхню сосонку рубають, а зайчик був десь далеко і не бачив, а то б він. напевне, заплакав.

467dd799f283_751x500

    Уже три дні сосонка стояла в кімнаті, і три дні багато дорослих людей прикрашали її. Як це було приємно! Сосонка розкинула своє віття широко, як хотіла, і на кожній гілочці висіло безліч іграшок, блискучих, як зірки, що сяяли вночі над лісом, і веселих, як пташки. На ній і зараз сиділи пташки, тільки вони були якісь дивні — не співали і не розмовляли. Навіть не відповіли, коли сосонка спитала їх тихенько:
    — Чи ви не з нашого лісу?
    А ще сніг, який поклали на віти, був зовсім не холодний і не танув, і люди казали: «Дайте ще білої вати», і клали цей дивний сніг.
    — Тепер треба дощу,— сказав хтось. Сосонка хотіла сказати, що тепер зима і дощу не буває, але у людей був інший дощ — золотий і не мокрий,— просто тоненьких павутинок понакидали на голочки.
    Далі було ще краще. Вгорі повісили справжню зірку. Як це її люди дістали з неба?
    «Яка я гарна,— думала сосонка. — Коли б мене побачили такою в лісі і пташки, і зайчики, і всі дерева. А вітер, мабуть, ніколи не відлітав би від мене. Яка я щаслива!»
    Двері відчинилися, і в кімнату вбігла дівчинка. Яка радість! Та сама дівчинка, що ховалася за сосонку від зайчика
    Дівчинка закричала:
    — Ой, яка чудова!— застрибала навколо і заспівала:
   
    — Я покличу всіх дівчаток,
    Всіх дівчаток і хлоп'яток.
    Будем гратися, співати.
    Круг ялинки танцювати.
   
    — Я сосна, а не ялинка,— хотіла сказати сосонка і пояснити, що вона краща й густіша за ялинку, а голочки і в неї такі ж самі, навіть довші. Але не встигла, бо раптом засвітили на ній багато свічечок,— рожевих, червоних, жовтих, зелених,—і в кімнату вбігли діти. Вони взялися за руки, танцювали і співали:

1920x1200_607120_www.artfile.ru_751x469

    Аж тут хтось постукав у двері і в кімнату ввійшов... Ой, сосонка відразу впізнала його — її лісовий дідусь з торбинкою в руках.
    — Дід Мороз! Дід Мороз прийшов!— закричали діти, бо в нього була така ж довга біла борода, як і в діда Мороза під ялинкою.
    — Ні, це мій справжній дідусь,— образилась дівчинка і кинулась до нього на шию.
   — А що я тобі приніс! — сказав дідусь і розв'язав торбинку, а звідти вистрибнув живий зайчик. Він злякано глянув на всіх і раптом побачив сосонку, свою любу, рідну сосонку, що завжди рятувала його. Він кинувся до неї, заховався під нижнюю гілку, на якій лежав сніг, що не танув, і сиділи пташки, які не співали, і за своєю звичкою звернувся до сосонки:
    — Ой, рятуй мене з біди!
    — Як ти потрапив сюди?— спитала сосонка. — Не бійся, тут усі такі хороші...
    — Ох, — зітхнув зайчик,— вчора за мною гналося стільки мисливських собак. Я бігав по всьому лісі зовсім знесилений і прибіг заховатися до тебе, а тебе не було, сестри твої не схотіли мене заховати, і я впав непритомний. На шастя, мене підібрав наш лісовий дідусь і приніс сюди. Але яка ти гарна, і всі гарні, і як у вас весело!
    Справді, було дуже весело, і всі діти годували зайчика пряниками й цукерками. А коли він схопив з гілки лялькову моркву і скривився, бо вона ж була лялькова, дівчинка принесла йому справжню моркву, і він весело захрумтів. Сосонка сміялася, зайчик сміявся, і всі діти сміялися.
    Раптом сосонка і зайчик побачили, що за вікном на стовпі сидить стара ворона і крякає: кра, кра! Але на неї ніхто не звернув уваги,— навіщо крякати, коли всім весело!

развитие , семейные ценности , аудиосказки , развитие речи , развитие воображения , аудіоказки на українській мові Источник: KOLOBOK.UA
материалы по теме
коментарии (27)
осталось 1000 символов
Слушать 'Наше Радио'
Цитата дня Я не нуждаюсь в огромном количестве друзей. И не понимаю людей, которым оно нужно. Много друзей не бывает. Бывают приятели, хорошие знакомые. Но не друзья же. Люди слишком торопятся назвать первого встречного другом, а потом жалеют о своих словах. Дэниел Рэдклифф