Весняні казки: Як лелека щастя приніс (аудіоказка)
В одному селі, з самого краю, неподалік від лісу стояла хатинка. Невелика, чепурна. І мешкала там молода сім'я. Чоловік за лісом наглядав, звірятам допомагав, дерева лікував, а жінка біля хатки господарювала: курочок і гусей гляділа, поросятко завела, корівку та пару овець.
Та ніяк вони не могли діток дочекатися. Поки однієї осені, коли листочки лише почали жовтіти, а пташки готувалися відлітати у теплі краї, господар одного ранку не знайшов на подвір'ї молодого аисту.
Птаха забрали до хати, поклали його поблизу печі, накрили свиткою. Але перебите крило не дозволили лелеці полетіти на зиму далеко. І він лишився. Як тільки зійшов сніг, а річка скинула крижані кайдани, гість, що став людям рідним, вийшов із хати. Аист розправив крила і полетів. Спочатку його рухи були не чіткими, але кілька кіл навколо хати, і птах полетів угору. Люди лише спостерігали з вікна.
— Тепер він полетить від нас, — сумно мовила молода жінка.
— Глянь, повертається, — розрадивши чоловік.
Але птиця не поспішала до хати. Він приніс щось на подвір'я і полетів далі. Хозяї вибігли подивитись. Бузьок залишивши після себе кілька гілочок. А за кілька днів коротких польотів він зробив собі на хаті гніздо. Які раді були чоловік з дружиною, коли аист привів собі пару.
А потім у гнізді й пташенята з'явилися. За цією радістю і повсякденними клопотами минуло трохи години. Вже лелечата і літати вчаться. Рано-вранці господарі прокидалися від клекотання. Птахи летіли до річки чи на полі.
І ось, одного вечора, коли чоловік повертався з лісу, а дружина повертала корівку з пастбища, на порозі будинку вони побачили свого аисту. У дзьобі у нього був пакунок. Він обережно поклав пакунок пані до рук.
А звідти почулося:
- Агу! Ага!
Маленька дівчинка тягла ручки до мами. Так птах віддячив за спасіння.
