Колосок. Зажинкова казка (аудіоказка)

Того ранку тепле весняне сонечко знайшло серед чорного ще поля зелений паросток.

Читайте также Різдвяний сон (аудіоказка)

— Рости, маленький, — і воно лагідно пригріло і крихітне стебельце, і землю поруч.
З кожною годиною зелених паростків ставало все більше.

Аж раптом над полем затріпотіли крила і зграйка горобців засмучено зацвірінькали:
— Зерна нема! Зерна нема!

Вони трохи пострибали довкола маленьких ростків, але швидко зрозуміли, що тут нічим поживитися, і полетіли геть. Минуло кілька днів, допоки вітер не зігнав над полем важких хмар, а ті пролились рясним дощем.

Перший Паросток не лише вмився, а й геть намочив корінець. Та тільки хмари розійшлись, він ще більше потягнувся до сонечка. Прийшло літо. Серед зеленого поля розцвіли де-не-де ромашки, заграв полум'яним цвітом мак, відкрили сині пелюсточки волошки та жовті, наче сонце, кульбабки, приваблюючи метеликів, бджілок і інших комашок.

Читайте также Горобине Різдво (аудіоказка)

Колоски на довгих стеблах все більше наливались, важчали, але жучків до себе не підпускали. Аж якось під вечір почув Перший Паросток внизу якесь пищання.

Дивиться, а там Мишеня плаче:
— Хочу зернину!

Мама-миша каже йому:
— Зачекай трішки. Як колоски стануть жовтими, тоді й зернята дозріють.

Подивився малий вгору, а там все зелене. Так щодня й приходив. Дні стали такі довгі, що польові квіти і колоски не встигали вночі відпочивати. Сонце позолотило спочатку вершечки колосків, а тоді й стебла.

Відчуває Перший Паросток, що вже важко йому стояти, колосок втримувати. Аж тут раненько, як тільки сонечко зійшло, прийшли на поле люди. Подивились довкола, погладили колосся і пішли. Та не надовго.

Вже наступного ранку над полем лунала пісня:
Ой снопе, снопе,
Снопе великий,
Золотом — зерном
Колос налитий.
Ой снопе, снопе,
Снопе стеблистий,
Добре вродила
Пшениця чиста.

Читайте также Казка про весну (аудіоказка)

Стебла Першого Паростка торкнулась спочатку тепла рука, тоді холодне лезе серпа.
А з колоска його випало зернятко.

— Це для Мишенятка, — сказав він сусідам, що залишились ще стояти в полі.

А до зжатого жита нарвали ще пахучих квітів і понесли до хати, співаючи. Поставили його в хаті.

Знадвору чулось:
— Ко-ко-ко, свіже зерно!
— Му-му, а мені солому!

А Перший Паросток радів, що з нього буде стільки користі.

Солтис-Смирнова Марія Петрівна