Весняні казки: Зайчик і весна (аудіоказка)
Був гарний, погожий день. Маленький зайчик сидів під кущиком і дивився на свій старенький кожушок.
— Ой горе мені, — плакав бідолашний, — сніг розстав, ніде сховатись, скрізь видно мій білий кожушок.
Ласкаве сонечко побачило заплакане зайченя, витерло йому промінчиком слізки і пообіцяло допомогти. Воно звернулося до весни. Поважно вислухала вона сонечко і вирушила на пошуки зайчика. Де проходила, там зеленіла трава, розквітали дерева, щебетали пташки. Все раділо Весні-чарівниці.
Нещасне зайченя, яке сиділо під кущиком на купці сірого снігу, раптом із ужасом побачило, як останній сніг розтанув, і навколо нього розцвіли проліски. Дрожачий зайчик підвів голову і помітив дівчину незвичайної зроди. Вона була одягнена у шати з прекрасних квітів. Вітер грався її русявим волоссям, а пташки співали для неї найкращих пісень.
- Ти хто? - Зачаровано запитавши зайчик.
— Я — весна, — лагідно відповіла дівчина, — сонечко розповідало про твою біду. Ось дивуйся. Це тобі.
Вона простягла йому гарненький сірий кожушок.
— Дякую тобі, Весно! - Закричавши зайчик. — Тепер ніхто не побачить мене серед кущів!
Одягнувши нового кожуха, щасливий зайчик зник у лісі. А весна-чарівниця помандрувала далі, даруючи всім радість і втіху.
