Мудрі казки: Сказка про осінь (аудіоказка)

Давно це було, у краї щасливим та квітучим. Ніколи не було там холодно, ніхто не сумував і не журився. Правивши цим краєм цар, що мав одну доньку — царівну Осінь. Росла вона стрункою та гарною: мала коси, як золото, очі — як синє небо. Коли виповнилося їй вісімнадцять років, посватався до неї славний лицар Вересень. Погодилася Осінь, бо припавши до серця цей юнак. Лише висловила бажання, щоб приніс він весільний подарунок — перли заморські.

Вирушивши лицар у дорогу-дорогу, а царівна взялася до роботи — гаптувати вбрання весільне. Була вона вмілою та спритнішою — і за якусь тиждень вигаптувала і фату, і сукню. Одного дня сиділа вона біля вікна світлиці. Вдруге побачити: вершник скаче до палацу. То був чаклун Жовтень. Під'їхав, гарцюючи, до вікна і вітається:

— Здрастуй, царівно Осінь! Почувши я про твою красу незрівнянну, і від я біля твоїх ніг. Прошу тобі, будь моєю дружиною! Привіз я весільні подарунки: парчу золоту та коралі багряні. Промовляє Жовтень, а водночас чарує, чарує — та й зачарував царівну Осінь. Забула вона свого нареченого і дала згоду бути Жовтневим за дружину. Вже й день весілля з ним назначила. От і настав цей день. З усіх усюди з'їхалися гості. Ліні музика, пісні величальні. Веселяться гості, п'ють мед-вино за здоров'я молодих, танцюють, співають.

Саме в цей час Вересень повернувся із весільним подарунком. Зупинивши коня і питає в людей:

— Що це святкують?

— Наша царівна Осінь за Жовтня заміж іде!

Побачила царівна Осінь, що небо затягло хмарами, визирнула біля вікна — а там у траві перли розсипані. Вмить згадала вона про нареченого свого і зрозуміла, що була зачарованою.

У гніві кинулася до Жовтня:

- Геть звідси, підступний! Хотів ти мене обдурити, то знай: не потрібен мені ні ти, ні твої подарунки! Зажурилася Осінь, засумувала, але що ж робити?

Пішла вона до мудрого Листопада за порадою, а той і каже:

— Не зможеш ти повернути назавжди свого блакитноокого ласкавого Вересня, бо сильні чари має Жовтень. Проте позбудься його подарунків, і тоді через рік прийде твій коханий. Проте лише на місяць. А зараз заспокойся і відпочивай.

Так і зробила Осінь. Кинула шовки золоті, коралі багряні, підхопивши їх вітер та поніс. Зачепилися подарунки Жовтня за гілки дерев — і стали ті золотисто-багряними, але сумною була їхня краса. Багато води спливло з тих годин. Чи бачили ви, як щороку, наприкінці вересня, вкривається земля сріблястою памороззю? То Вересень подарунки свої Осені приніс. Потім знову чаклує Жовтень: золото та коралі — свої принади — по деревах розкидає. Плаче, тужить Осінь за своїм втраченим нареченим, і втішає її мудрий сивий Листопад.

Усі аудіоказки слухайте ТУТ .