Мудрі казки: Осінні пахощі (аудіоказка)
На уроці природознавства вчителька запитала дітей, чим пахне осінь для кожного з них. Учні наперебій піднімали руки і відповідали зі знанням справи: Оленці осінь пахла запашними яблуками та сяглим виноградом, Тарасові – дощем та туманом, Андрійкові – грибами та рябиною, Яринці – астрами та хризантемами.
Матвійко (він був ласуном) сказавши, що йому осінь пахне гарбузовою кашею та гарбузовим насінням. Захопившись бесідою, всі діти живо її підтримували. Лише Кирило замріяно мовчав, прикипивши поглядом до вікна. Вчителька привітно подивилася на хлопчика і запитала, чим йому пахне осінь. Кирило, спинивши на хвильку свої думки, тихо сказавши: «Моя осінь пахне казкою». Дітвора принишкла. Лагідно посміхаючись, Олена Василівна звернулася до Кирилка: «Може ти повідаєш нам свою казку». І хлопчик розповівши.
Далеко-далеко, у найстарішому лісі, стоїть незвичайний палац – палац із різнобарвного листя. У ньому живе її величність Королева Осінь. Зимою вона відпочиває, набирається сил, бо навесні і влітку безупинно працює. У королівському палаці є чотири чарівні скрині, куди Королева збирає скарби для своєї пори року. У першу скриню – кольори та відтінки веселки, у другу – ранкову свіжість, день тепло та вечірню прохолоду, у третю – вітри, тумані та дощі, а у четверту – казки. Першого дня осені вона сідає у свою золоту карету, запряжену трійкою коней, і мандрує білим світом.
Добре знають всі дороги її вірні коні – Жовтогривий Вересень, Багряногрудий Жовтень та Білокрилий Листопад. Швидким вітерцем летять вони ланами, садами, лісами, дібровами, аби встигли вчасно принести на Землю щедрі дари Королеві. Так подорожує її величність доти, доки шкатулки не спорожніють. Тоді повертається вона у свої володіння. Скидає з себе золоті королівські шати, закутується в біле хутряне одеяло і лягає спати аж до весни. Трійко вірних коней пильно оберігають ліс та свою Королеву.
Кирило, перевівши погляд на вікно, припинивши свій розповідь. Очі стали враз сумнішими. Уважна Олена Василівна помітила це і запитала: "А чому це ти, Кирилко, засмутився?" "Дуже хочу зустріти Королеву Осінь," - почулося від хлопчика. "Дідусь розповідав мені: кого Королева зустріне, тому вона дарує свій найцінніший скарб – казки, що зібрані в останній скрині. А це ж таке багатство! – вигукнув Кирилко. – Знати всі казки на світі!» З дзвоником хлопчик кумедно взявши свій портфелик, сказавши всім «До побачення» і швиденько вибіг з класу. Вчителька та діти довго дивувалися йому вслід.
