Казки закарпатської України: Про хлопця, що сім літ у колодязі сидів (аудіоказка)

Були три сини у єдного чоловіка, та лягли спати собі кожний окремо. Рано встали, і почав отець звідати старшого:
– Що тобі ся, сину, снило?

Читайте также Казки закарпатської України: Про вовка, що не мав ніде щастя (аудіоказка)

Каже старший:

– Мені ся снило: під нашою хижею виросло дерево, і були би із нього гуслі.

Каже отець:

– Може бути.

Звідує другого:

– Що тобі, сину, ся снило?

Каже другий:

– Мені ся снило, що у нашім саду виросли два дерева, та були би на яку потребу.

Каже отець:

– Може бути.

Звідує третього:

– Но, кажи, сину, що тобі ся снило?

А той не хоче казати. Було йому сім років. Імив його отець, б’є. Аж тут цар їде возом. Каже слузі цар:

– Іди звідуй чоловіка: за що б’є хлопчища?

Каже чоловік:

– Не хоче казати, що йому ся снило!

Читайте также Весняна казочка (аудіоказка)

Цар узяв хлопця на віз і забрав до себе. І дав йому хижку. А була у царя дівка, і вони дуже ся із хлопчищем полюбили. Почав цар звідати, як було хлопчищеві сімнадцять років:

– Но, тепер кажи ти мени, що тобі ся снило?

Каже леґінь:

– Я не буду вам казати.

– Не хочеш мені казати, то дам тебе загубити!

Не хоче леґінь казати. А цар тоді заставив великий колодязь копати. Як колодязь викопав, дав його мурувати. Мурники колодязь мурують, а царська дівка почала казати:

– Муруйте мені попід землю хід із того колодязя до моєї хижі, аби няньо не знав; що хочете, то вам за те дам.

І цар тоді викликав того хлопчища і в той колодязь пустив. Та дав йому свічку, столик і стілець, та погар вина, та єден калач. А хлопчище то з’їв і пішов попід землю назад до хижі.

Був єден другий цар, поганин, а мав дванадцять голів. І поганин послав до того царя, що мав того хлопчища, три качалки – єднакі на обох кінцях, аби цар ударив печать, котрий товщий кінець. Та цар не знав і дуже ся зажурив. А дівка вийшла до царя, каже:

– Що ви такі сумні?

Каже цар:

– Послав поганин три качалки, аби ударити на них печать – котрий кінець товщий, а як не ударю, то мене загубить.

Прийшла дівка, каже хлопчищеві:

– Няньо дуже сумний...

Каже хлопчище:

Читайте также Весняні казки: Зайчик і весна (аудіоказка)

– Іди, кажи, що тобі снилося – най понесе отець качалки на воду, котра стоїть, і там увидить: котрий кінець буде падати додолу, то буде товщий кінець, і най він б’є на той кінець печать.

І послав цар качалки до того поганина, що мав дванадцять голів. Тоді поганин послав уп’ять до царя троє лошат – аби ударив на ті лошата печать, котрому кілько років.

Прийшла дівка царська від того хлопчища і каже вітцю:

– Няньку, що ви такі сумні?

Каже цар:

– Дитино, сумний-єм, бо послав поганин три єднакі лошаки, аби я ударив печать, котрому кілько років.

Прийшла дівка від вітця до хлопчища. Каже хлопчище дівці:

– Що ти така сумна?

– Що би-х я не сумна? Няньові послав поганин три лошаки, аби няньо ударив печать, котрому кілько років.

Каже хлопчище:

– Іди та кажи сяк, що тобі снилося: няню, усипте серед саду в єден ворох вівса, в єден пшениці, а в єден полови; та котрий лошак буде бігти до полови, тому буде єден рік, а котрий – до пшениці, тому буде два роки, а котрий – до вівса, тому буде три роки. Най б’є печать і жене до того царя-поганина.

Тоді кинув поганин до того царя, що в нього той хлопчище, єдну кулю олова, що має тридцять маж. І впала та куля серед двора. Тоді цар-поганин послав письмо: «Коли ту кулю не кинеш мені, тоді тебе загублю».

Читайте также Весняні казки: Липовий Листочок (аудіоказка)

Дуже ся цар упудив. Журиться велико. Зайшла до нього донька і каже:

– Що ви такі сумні?

– Послав поганин кулю, а ту кулю я мушу кинути назад завтра на полуднє!

Пішла його донька до хижі дуже сумна.

Каже хлопчище:

– Що ти така сумна?

– Кинув цар-поганин кулю у тридцять маж, а ту кулю мусимо йому кинути завтра на полуднє!

– Іди кажи своєму вітцю, що її кине той, що сім років закопаний у землю. Та най отець упряже ті коні, що не возили ніколи нікого, і такий най їх жене візник, що ніколи коней не гнав. Та як буде він розкопувати той колодязь, най ісправить великий ланцюг і відро.

Дівка пішла і каже своєму вітцю:

– Няню, мені ся снило, аби-сте викопали із землі того хлопчища, що сім років тому закопали у землю, та й аби ті коні його везли, що ніколи нікого не возили, та й такий-то візник аби гнав ті коні.

А цар, її отець, каже:

– Того хлопчища у землі не є, бо вже він давно згнив!

Бо цар не знає, що хлопчище пішов попід землю до тієї дівки. А хлопчище каже їй, що то їй ся снить.

Но, цар послухав свою дівку. Гадає собі цар: «Коні мої не возили нікого, лише мене, а коні гнати мушу я!» І пішли копати ту землю, що на тім колодязі була. Як почали копати, то хлопчище кріь мур попід землю пішов. Узяв собі од дівки стілець, і погар вина, і свічку, і єден калач, та сів собі в колодязі, та сидить так, як сів тоді, коли його цар закопав. І як землю розкопали, позирає цар – а хлопчище сидить, – та й каже:

– Сякого ніколи-м не видів!

І пустили за ним відро, і утягли його; він виліз на віз, і жене коні сам цар. Зайшов той леґінь до хижі і каже цареві:

– Не журіться нич!

Читайте также Курочка Ряба (аудіоказка)

Айбо цар журиться, бо йде дванадцята година. Багато ся зійшло війська – позирати, як буде той хлопчище метати тою кулею. Той хлопчище викликав царя, що його вийняв з колодязя, аби позирав, як він буде метати тою кулею. А той поганин, котрий загнав ту кулю, сів на обід. Хлопчище плюнув на руку, метнув – куля прилетіла і впала на того поганина стіл. Тоді послав поганин письмо до того царя, аби той витязь прийшов до нього на війну. А той хлопчище вибрав собі ще двох хлопців, і пішли до того поганина, що мав дванадцять голів. Та каже хлопчище:

– Я прийду до царя-поганина та буду подавати йому руку; то аби-сте і ви подавали, – він і не буде знати, котрий з нас витязь. Далі буде давати мені погар вина; аби-сте й ви двоє брали.

І прийшли; подає поганин руку, а вони всі троє нараз подають.Дав погар вина – а вони всі троє беруть. Каже поганин:

– Солодкий витязю, не знаю, котрий ти єсь!

Тоді дав поганин своїй матері два віка грані, аби з’їла, – бо вона знала, котрий витязь. Мати поганинова каже:

– Сину, запри увечері їх у пивницю. А вранці котрий прийде без клебані, той буде витязь.

Уночі пішла та баба і взяла з того витязя клебаню. Вони рано встали, витязь імився за голову – а клебані не є. І пішли вони до царя-поганина. Каже поганин:

– Солодкий витязю, тепер ходімо на війну!

І точать собі шаблі. Витязь каже:

– Царю, попозирай іще на сей світ, бо не знаєш, як буде!

Читайте также Весняні казки: Про два братика-каштанчика (аудіоказка)

Цар позирає, а витязь вийняв шаблю і одтяв дванадцяту голову, а за тою всі поодтинав. Коли клав свою шаблю біля себе, то одтяв собі трохи пальця. Прийшов домів, а цар – той, що його витяг із землі, – ізтяг свій перстень і натяг на нього, і хустину зняв свою з шиї і зав’язав йому пальця. І каже той хлопчище:

– Царю пресвітлий, се мені тоді ся снило, коли мене няньо бив, а ви мене взяли на віз, – що ви свій перстень на мою руку дасте, і свою хустину здіймете із шиї і зав’яжете мені палець.

І побрався з царською донькою. І жили, заки в них ся не порвали жили. А я сів на весло, та сюди мене принесло.