Зимовi казки: Cнiгуронька (аудiоказка)

Це відбулося посеред зими. Падали сніжинки, неначе пух з неба, і сиділа королева біля вікна, а рама його була з чорного дерева, – і королева шила. Шиючи, задивилася вона на сніг і вколола голкою пальця – впало три краплі крові на сніг. А червоне на білому снігу виглядало так гарно, що подумала вона про себе: "От коли б народилася в мене дитина, біла, як сніг, і рум’яна, як кров, і чорноволоса, як дерево на віконній рамі!" І народила королева незабаром дочку. Була вона біла, як сніг, рум’яна, як кров, і така чорноволоса, як чорне дерево, – тому прозвали її Снігуронькою. А коли дитина народилася, королева померла.

Через рік король узяв собі другу жінку. Це була гарна жінка, але горда й пихата, вона терпіти не могла, коли хто-небудь перевершував її красою. Було в неї чарівне дзеркальце, і коли ставала вона перед ним і дивилася в нього, то питала:

– Дзеркальце, дзеркальце на стіні,

Хто за всіх кращий у нашій стороні?

І дзеркальце відповідало:

– Ви, королево, краща за всіх у нашій стороні.

І вона була задоволена, бо знала, що дзеркальце говорить правду.

А Снігуронька за цей час підростала і ставала все кращою, і коли їй сповнилося сім років, була вона така прекрасна, як ясний день, і вродливіша за саму королеву. Коли одного разу королева запитала в свого дзеркальця:

– Дзеркальце, дзеркальце на стіні, хто за всіх кращий у нашій стороні?

Дзеркальце відповіло так:

– Ви, пані королево, дуже гарні собою, та Снігуронька в тисячу раз перевищить вас красою.

Злякалася тоді королева, пожовтіла, позеленіла від заздрощів, і з того часу у королеви, як побачить вона Снігуроньку, серце розривається – так не злюбила вона дівчинку. А заздрощі розросталися, як бур’ян, в її серці все вище й вище, і не було їй віднині спокою ні вдень, ні вночі. Тоді вона покликала одного з своїх єгерів і сказала:

– Заведи цю дівчину в ліс, щоб мої очі її більше не бачили. Ти мусиш її вбити і принести мені на доказ її легені й печінку.

Єгер послухався і завів дівчинку в ліс; але коли він витягнув свій ніж і хотів було вже простромити ні в чому не винне серце Снігуроньки, вона почала плакати і просити:

– Ох, любий єгерю, залиш мене, не вбивай! А я втечу далеко-далеко в дрімучий ліс і ніколи не повернуся додому.

І тому що була вона така гарна, єгер зглянувся на неї і сказав: – Так тому й бути, біжи, бідне дитятко! І подумав він про себе: «Все одно там тебе скоро з’їдять дикі звірі», і наче камінь звалився в нього з серця, що не довелося йому вбивати Снігуроньку. І якраз у цей час підбіг молодий олень, єгер його заколов, вирізав у нього легені й печінку і приніс їх королеві на доказ того, що наказ виконано. Кухареві звеліли все це зварити, а зла жінка все з’їла, гадаючи, що це легені й печінка Снігуроньки. Залишилась бідолашна дівчинка в дрімучому лісі сама-самісінька, і в страху вона оглянула все листячко на деревах, не знаючи, як їй бути далі, як своєму горю зарадити.

Вона кинулася тікати, бігла по гострих каменях, через колючі зарослі, та стрибали коло неї дикі звірі, але її не чіпали. Бігла вона скільки сил вистачило, але ось стало, нарешті, смеркатися. Раптом дівчинка побачила маленьку хатинку і зайшла до неї відпочити. І було в тій хатинці все таке маленьке, але гарне й чисте, що ні в казці сказати, ні пером описати.

Стояв там накритий білою скатеркою столик, на ньому сім маленьких тарілочок, біля кожної тарілочки по ложечці, а ще сім маленьких ножиків і виделочок і сім маленьких кубків. Стояли там біля стіни в ряд сім маленьких ліжок, були вони вкриті білосніжними покривалами. Снігуронька так зголодніла, так хотіла пити, що з’їла з кожної тарілочки по-трошку овочів і хліба та випила з кожного кубочка по крапельці вина, – не хотілося їй щось залишати без уваги. А оскільки вона дуже втомилася, то лягла в одне з ліжок, але жодне з них для неї не підходило: одне було надто довге, а друге надто коротке, але сьоме вже було, нарешті, їй саме в міру, вона в нього лягла і заснула.

Коли вже зовсім стемніло, прийшли хазяї хатинки; були то семеро карликів, що в горах здобували руду. Вони засвітили сім своїх лампочок, і коли в хатинці стало світло, помітили, що в них хтось був, тому що не все було в тому ладу, як раніше. І сказав перший карлик:

– Хто це на моєму стільчику сидів?

Другий:

– Хто це з моєї тарілочки їв?

Третій:

– Хто взяв шматок мого хлібця?

Четвертий:

– А хто мої овочі їв?

П’ятий:

– Хто моєю виделочкою брав?

Шостий:

– А хто моїм ножичком різав?

– Сьомий спитав:

– Хто це пив з мого кубка?

Озирнувся перший, помітив на своєму ліжкові маленьку складочку і спитав:

– А хто це лежав на моєму ліжку? Тут збіглися решта і почати говорити:

– І на моєму ліжку теж хтось лежав.

Глянув сьомий карлик на своє ліжко, бачить – лежить на ньому Снігуронька і спить. Гукнув він тоді всіх, підбігли вони, почали від здивування кричати, принесли сім своїх лампочок і освітили Снігуроньку.

– Ох, боже мій! Ох, боже мій! – вигукнули вони. – Яка однак гарна дитина!

Вони так зраділи, що не стали її будити і залишили її спати в ліжечку. А сьомий карлик проспав біля кожного з своїх товаришів по годині, – так ото й ніч минула.

Настав ранок. Прокинулася Снігуронька, побачила сім карликів і злякалася. Але були вони з нею ласкаві і запитали її:

– Як тебе звати?

– Мене звуть Снігуронька, – відповіла вона.

– Як ти потрапила в нашу хатинку? – запитували далі карлики.

І вона розповіла їм про те, що мачуха хотіла її вбити, але єгер, зглянувшись на неї, подарував їй життя, а також, що бігла вона цілий день, поки, нарешті, не знайшла їхню хатинку. Карлики запитали:

– Хочеш вести в нас господарство? Готувати їжу, постелі збивати, прати, шити й в’язати, все тримати в чистоті і порядку, – якщо ти на це згодна, то можеш у нас залишитися, і буде в тебе всього вволю.

– Добре, – сказала Снігуронька, – з великим бажанням. – І залишилася в них.

Вона тримала їх хатинку в порядку. Ранком карлики йшли в гори й шукали руду й золото, а ввечері поверталися додому, і вона повинна була до їх приходу приготовляти їм вечерю. Цілий день дівчинці доводилося залишатися самій, і тому добрі карлики її застерігали і говорили:

– Бережися своєї мачухи, вона скоро дізнається, що ти тут. Дивись, нікого не впускай до хати.

А королева, з’ївши легені й печінку, стала знову думати, що вона тепер найперша красуня в країні.

Вона підійшла до дзеркала і спитала:

– Дзеркальце, дзеркальце на стіні,

Хто за всіх кращий в нашій стороні?

І відповіло дзеркало:

– Ви, королево, гарні собою,

Все ж Снігуронька там, за горами,

У карлів семи за стінами,

В тисячу раз перевищить красою!

Злякалася тоді королева – адже вона знала, що дзеркальце не говорить неправди, і зрозуміла, що єгер її обдурив, що Снігуронька ще жива. І вона почала знову думати та придумувати, як би її знищити. І не було їй від заздрощів спокою, тому що не вона найперша красуня в своїй стороні.

І ось під кінець вона надумала: розмалювала собі обличчя, переодяглася старою перекупкою, так що її тепер нізащо не можна було б впізнати, і в такому вигляді вирядилася через сім гір до семи карликів. Постукала в двері й говорить:

– Продаю товари добрі! Продаю!

Глянула Снігуронька у віконце і каже:

– Добрий день, мила жінко! Що у вас є на продаж?

– Добрі товари, чудові товари, – відповіла та, – шнурки різнокольорові, – і дістала їй один з них показати, що був сплетений із строкатого шовку.

"Цю поважну жінку можна, мабуть, і в дім пустити", – подумала Снігуронька. Вона відсунула дверний засув і купила собі гарні шнурки.

– О, як вони тобі до лиця, дівчинко, – мовила стара, – дай-но я зашнурую тобі ліф як слід.

Снігуронька, не передбачаючи нічого поганого, стала перед нею і дала затягнути на собі нові шнурки. І почала стара шнурувати, та так швидко і так туго, що Снігуронька задихнулася і впала замертво на землю.

– Це за те, що ти найкраща була, – сказала королева і швидко зникла.

А незабаром, надвечір, повернулися сім карликів додому, і як вони злякалися, коли побачили, що їх люба Снігуронька лежить на підлозі – не поворухнеться, наче мертва! Вони підняли її й побачили, що вона міцно-преміцно зашнурована; тоді розрізали вони шнурки, і стала дівчинка потроху дихати і поступово ожила.

Коли карлики почули про те, як все це сталося, вони сказали:

– Стара перекупка була насправді не хто інший, як зла королева. Бережися, не впускай до себе нікого, коли нас немає вдома.

А зла жінка повернулася додому, підійшла до дзеркальця й запитала:

– Дзеркальце, дзеркальце на стіні,

Хто за всіх кращий у нашій стороні?

Відповіло їй дзеркало, як і раніше:

– Ви, королево, гарні собою,

Все ж Снігуронька там, за горами,

У карлів семи за стінами,

В тисячу раз перевищить красою!

Коли вона почула таку відповідь, уся кров прилляла їй до серця, ось так вона злякалася, – королева зрозуміла, що Снігуронька ожила знову.

– Ну, вже тепер, – сказала вона, – я придумаю таке, що погубить тебе напевно. – І, знаючи різне чарівництво, приготувала отруйний гребінець. Потім переодяглася вона й прикинулася іншою старою. І пішла за сім гір до семи карлів, постукала в двері і говорить:

– Продаю товари добрі! Продаю!

Снігуронька виглянула у віконечко й каже:

– Іди собі далі, в дім пускати нікого не велено!

– А подивитись, мабуть, можна, – промовила стара, дістала отруйний гребінець і, піднявши його догори, показала Снігуроньці.

Він так сподобався дівчинці, що вона дала себе обдурити і відчинила двері. Вони зійшлися в ціні, і стара сказала:

– Ну, а тепер дай-но я тебе як слід причешу.

Бідна Снігуронька, нічого не підозрюючи, дала старій себе причесати. Але тільки та торкнулася гребінцем її волосся, як отрута почала відразу ж діяти, і дівчинка впала непритомна додолу.

– Ти, писана красуне, – сказала зла жінка, – вже аж тепер прийшов тобі кінець! – І сказавши це, вона пішла.

Але, на щастя, діло було надвечір, і семеро карликів скоро повернулися додому. Помітивши, що Снігуронька лежить на підлозі мертва, вони зараз же запідозрили в цьому мачуху, почали дошукуватися, в чому справа, і знайшли отруйний гребінець. І як тільки вони його витягли, Снігуронька знову отямилась і розповіла їм про все, що сталося. Тоді карлики ще раз попередили її, щоб вона була обережнішою і двері нікому не відчиняла.

А королева повернулася додому, сіла перед дзеркалом і говорить:

– Дзеркальце, дзеркальце на стіні,

Хто за всіх кращий у нашій стороні?

І відповіло дзеркало, як і раніше:

– Ви, королево, гарні собою,

Все ж Снігуронька там, за горами,

У карлів семи за стінами,

В тисячу раз перевищить красою!

Почувши, що говорить дзеркало, вона вся затремтіла, затрусилася від гніву.

– Снігуронька мусить загинути! – крикнула вона, – навіть коли б це мені самій коштувало життя!

І вона пішла до потаємної кімнати, куди ніхто ніколи не заходив, і приготувала там отруйне-преотруйне яблуко. Було воно на вигляд дуже гарне, біле з червоними цяточками, і всякий, хто його бачив, хотів його з’їсти; але хто з’їв би хоч шматочок, той неодмінно вмер би.

От коли яблуко було готове, королева нафарбувала собі обличчя, переодяглася селянкою і вирушила в путь-дорогу – за сім гір, до семи карликів. Вона постукала, Снігуронька висунула голову у віконце і каже:

– Пускати в дім нікого не велено – сім карликів мені це заборонили.

– Як на мене, то й це гаразд, – відповіла їй селянка, – яблука свої я вже якось продам! Ось одне з них хочеться подарувати тобі.

– Ні, – сказала Снігуронька, – мені брати нічого не велено.

– Ти, що ж, отрути боїшся? – спитала стара. – Подивись, я розріжу яблуко на дві половинки: рум’яну з’їси ти, а білу я.

А яблуко було зроблене так хитро, що тільки рум’яну його половинку було отруєно. Захотілося Снігуроньці покуштувати чудове яблуко, і коли вона побачила, що селянка його їсть, дівчинка не втрималася, висунула з віконця руку і взяла отруєну половинку. Тільки відкусила вона шматочок, як зараз же впала мертва додолу. Подивилась на неї своїми страшними очима королева і, гучно зареготавши, сказала:

– Біла, як сніг, рум’яна, як кров, чорноволоса, як чорне дерево! Вже тепер оті твої карлики не розбудять тебе ніколи!

Вона повернулася додому і стала питати в дзеркала:

– Дзеркальце, дзеркальце на стіні,

Хто за всіх кращий у нашій стороні?

І відповіло дзеркало нарешті:

– Ви, королево, краща за всіх у цій стороні.

Заспокоїлося тоді її заздрісне серце, наскільки може подібне серце знайти собі спокій.

Карлики, повернувшись ввечері додому, знайшли Снігуроньку лежачою на землі, бездиханною й мертвою. Вони підняли її та почали шукати отруту: роз-шнурували її та причесали їй волосся, обмили водою й вином, але нічого не допомогло, – бідолашна дівчинка, як була мертва, так мертвою і залишилася.

Поклали вони її в труну, посідали усі семеро навколо неї, почали її оплакувати, і проплакали так цілі три дні. Потім вони думали поховати Снігуроньку, але вона мала такий свіжий вигляд, як жива людина; щоки в неї були, як і раніше, чудові й рум’яні.

І вони вирішили:

– Ні, ми не можемо її опустити в чорну землю.

І наказали зробити для неї скляну труну, щоб можна було її бачити з усіх боків, і поклали в ту труну, написали на ній золотими літерами її ім’я і те, що була вона королівською дочкою. Віднесли труну на гору, і завжди один з них залишався при ній на варті.

І з’явилися також звірі і птиці оплакувати Снігуроньку: спочатку сова, потім ворон і, нарешті, голубок.

І довго-довго лежала в своїй труні Снігуронька і не зотлівала, і здавалося, що спить, – була вона біла, як сніг, рум’яна, як кров, і чорноволоса, як чорне дерево.

Але одного разу сталося так, що заїхав королевич у той ліс і потрапив до будиночка карликів, щоб там переночувати. Він побачив на горі труну, а в тій труні – Снігуроньку, прочитав, що було написано на ній золотими літерами. І сказав він тоді карликам:

– Віддайте мені цю труну, я дам вам за неї все, що ви забажаєте.

Але карлики відповіли:

– Ми не віддамо її навіть за все золото на світі.

Тоді він сказав:

– Так подаруйте мені її, – я не можу жити, не бачачи Снігуроньки, я буду її глибоко поважати й шанувати як свою кохану.

Коли він це сказав, то добрі карлики зглянулися на нього і віддали йому труну; тоді звелів королевич своїм слугам нести її на плечах. Але сталося так, що вони спіткнулися в кущах, і від трясіння шматок отруєного яблука випав з горла Снігуроньки. Невдовзі після цього розплющила вона очі, підняла вгору покришку труни, а потім підвелася й випросталася жива-живісінька.

– Ох, господи, де ж це я? – скрикнула вона. Королевич, зраділий, відповів:

– Ти зі мною, – і розповів їй усе, що сталося, і промовив: – Ти мені миліша від усього на світі; ходімо разом зі мною до замка мого батька, і ти будеш моєю дружиною.

Снігуронька погодилася і пішла разом з ним, і відсвяткували вони весілля з великою пишнотою.

Але на весільний бенкет було запрошено і злу Снігуроньчину мачуху. Вбралася вона в гарне плаття, підійшла до дзеркала і сказала:

– Дзеркальце, дзеркальце на стіні,

Хто за всіх кращий у нашій стороні?

І відповіло дзеркало:

– Ви, пані королево, гарні собою, та королівна в тисячу раз перевищить красою!

І вимовила тоді зла жінка своє прокляття, і зробилося їй так страшно, що вона й не знала, як їй оволодіти собою. Спочатку вона вирішила зовсім не йти на весілля, але не було їй спокою – їй хотілося піти й подивитися на молоду королівну. Вона ввійшла до палацу і впізнала Снігуроньку, і від страху й жаху – як стояла, так на місці й застигла. 
Але були вже покладені для неї на гаряче вугілля залізні туфлі, їх принесли, тримаючи щипцями, та поставили перед нею. І вона мусила ступити ногами в туфлі, розпечені як жар, і танцювати в них до тих пір, поки, нарешті, не впала мертва додолу.