Колосок. Зажинкова казка (аудіоказка)
Того ранку тепле весняне сонечко знайшло серед чорного ще поля зелений паросток.
— Рости, маленький, — і воно лагідно пригріло і крихітне стебельце, і землю поруч.
З кожною годиною зелених паростків ставало все більше.
Аж раптом над полем затріпотіли крила і зграйка горобців засмучено зацвірінькали:
— Зерна нема! Зерна нема!
Вони трохи пострибали довкола маленьких ростків, але швидко зрозуміли, що тут нічим поживитися, і полетіли геть. Минуло кілька днів, допоки вітер не зігнав над полем важких хмар, а ті пролились рясним дощем.
Перший Паросток не лише вмився, а й геть намочив корінець. Та тільки хмари розійшлись, він ще більше потягнувся до сонечка. Прийшло літо. Серед зеленого поля розцвіли де-не-де ромашки, заграв полум'яним цвітом мак, відкрили сині пелюсточки волошки та жовті, наче сонце, кульбабки, приваблюючи метеликів, бджілок і інших комашок.
Колоски на довгих стеблах все більше наливались, важчали, але жучків до себе не підпускали. Аж якось під вечір почув Перший Паросток внизу якесь пищання.
Дивиться, а там Мишеня плаче:
— Хочу зернину!
Мама-миша каже йому:
— Зачекай трішки. Як колоски стануть жовтими, тоді й зернята дозріють.
Подивився малий вгору, а там все зелене. Так щодня й приходив. Дні стали такі довгі, що польові квіти і колоски не встигали вночі відпочивати. Сонце позолотило спочатку вершечки колосків, а тоді й стебла.
Відчуває Перший Паросток, що вже важко йому стояти, колосок втримувати. Аж тут раненько, як тільки сонечко зійшло, прийшли на поле люди. Подивились довкола, погладили колосся і пішли. Та не надовго.
Вже наступного ранку над полем лунала пісня:
Ой снопе, снопе,
Снопе великий,
Золотом — зерном
Колос налитий.
Ой снопе, снопе,
Снопе стеблистий,
Добре вродила
Пшениця чиста.
Стебла Першого Паростка торкнулась спочатку тепла рука, тоді холодне лезе серпа.
А з колоска його випало зернятко.
— Це для Мишенятка, — сказав він сусідам, що залишились ще стояти в полі.
А до зжатого жита нарвали ще пахучих квітів і понесли до хати, співаючи. Поставили його в хаті.
Знадвору чулось:
— Ко-ко-ко, свіже зерно!
— Му-му, а мені солому!
А Перший Паросток радів, що з нього буде стільки користі.
Солтис-Смирнова Марія Петрівна
