Як синиця хотіла море спалити (аудіоказка)

Була собі Синиця. Невідомо, що їй збрело в голову, що звила собі гніздо на самім березі моря на невеличкому кущику. Поки море було спокійніше, все йшло гаразд. Синиця нанесла яєць і почала висиджувати їх. Аж ось повіяв вітер, розгулялося море, затопило кущик і з ним Синичине гніздо. Сама Синиця ледве жива втекла, а її яєчка попливли з водою.

Ой-ой-ой, як розгнівалася Синиця! Сіла собі на скелі над морем та як почне сварити та лаяти море:
– Ти, погане та нікчемне море! Ти, безглузда темна сило! Ти, ненажерна безодне! Ти, нікчемне, непотрібне, некрасиве море! Як ти сміло порушити мою хату, забрати мої яйця! Та я тебе до суду потягну, я тобі на весь світ сорому нароблю, я тобі не дам спокою ні вдень ні вночі, поки мені не вернеш усього, що в мене забрало.

А море все хлюп-хлюп, хлюп-хлюп, хлюп-хлюп.
– Що ти смієшся з мене, ти, нечесне, несумлінне, неблагородне море! – пищала Синиця.- Зараз мені віддай мої яйця, бо, слово честі, помщуся тобі!

А море все хлюп-хлюп, хлюп-хлюп, хлюп-хлюп.
– Ти думаєш, що я не зумію помститися? Думаєш, що я така маленька, а ти таке велике, то я супроти тебе безсильна? А бачило ти, безглузде море, яка маленька іскра, а який великий ліс, а вона запалить його, і він згорить. Коли не віддаси мені зараз моїх яєць, то – клянусь честю – я запалю тебе.

А море все хлюп-хлюп, хлюп-хлюп, хлюп-хлюп.

Страшенно розсердилася Синиця і поклялася не заспокоїтися, поки не спалить море.

Вона полетіла до хробачка Світлячка і мовить йому:
– Слухай, Світляче, ти маєш огонь на животі. Ходім зо мною, поможи мені запалити море.
– Не можу, Синичко,- мовив Світляк;- Мій огонь світить уночі, але не гріє і не палить. Іди до Блудного Вогника, може, він тобі щось поможе.

– Гей, Огнику-братику,- кричить до нього Синиця.- Затримайся на хвилиночку, маю тобі щось сказати.
– Не можу задержатися, не маю часу,- відповів Блудний Вогник.- Але говори, що маєш сказати, я тут буду літати коло куща, то все почую.

Розповіла йому Синичка своє горе і просить:

– Ходімо, поможи мені спалити те погане море!

– Не можу, Синичко,- відповів Огник.- Я ось тут на болоті роджуся і тут мушу гинути, а ще до того не смію ні однієї хвилиночки спочити, так що навіть свічки від мене не засвітиш. Але чому б тобі не звернутися до Крука? Він на такі речі майстер. Я чув, що він увесь Совиний народ у печері спалив. Піди до нього.
Полетіла Синиця до Крука, оповіла йому свою історію і просить помогти в її горі і запалити море.
– Не можу, Синичко,- відповів Крук, поважно похитавши головою.- Той огонь, що від нього згоріли Сови, то простий людський огонь, що я вкрав он там на пасовиську. Але такий огонь моря не спалить, він сам гасне у воді. Щоб спалити море, на те треба б іншого вогню, а де його роздобути, я не знаю. Знаєш що, іди до Бузька. Кажуть, що він уміє своїм дзьобом чудесний вогонь викресати. Може, цей тобі придасться.

Подякувала Синиця Крукові за добру раду і полетіла шукати Бузька. Розповіла йому, що й як, і просила потрудитися та викресати для неї дзьобом огню, від якого б зайнялося море.

– Не можу, Синичко, зробити цього,- відповів Бузько, замислившись і ставши на одну ногу.- То колись наші діди-прадіди вміли, кажуть, дзьобами огонь кресати, а ми вже не вміємо тієї штуки. Та й ледве чи цей огонь придався б тобі на щось. Мені здається, щоб запалити море, на те треба огню з самого неба. Полети-но ти до Орла. Він щодня літає під саме сонце і знайомий у небесних сторонах, може, він тобі що допоможе.
Поклонилася Синичка Бузькові та й полетіла до Орла. Летить, а все собі думає: «Чекай ти, погане» недобре море! Я тобі покажу, що може зробити проста, покривджена Синиця! Вже я не я буду, коли ти не відповіси тяжко за своє злодійство!»

Прилетіла до Орла, розповіла йому свою кривду та й просить, кланяючись йому в ноги:
– Та вже ви, нівроку вам, вельмишановний, не погордуйте бідною, покривдженою Синицею, роздобудьте мені небесного огню, щоб я спалила те нікчемне море і помстилася за свою тяжку кривду.

Але Орел, вислухавши її мову, як затріпоче крилами, як закричить, аж Синиця забула, чи жива вона, чи ні.

– Ах ти, погана Синице! А хто ж тобі казав класти гніздо на морському березі? Хто тобі дозволив задиратися з морем? То через твою дурість я маю для тебе красти огонь з неба? Зараз мені забирайся геть! Звий собі гніздо он там у кущах терну на могилі, нанеси яєць і висиджуй їх там, розумієш? Оце твоє птиче право, а до моря тобі зась!

Одержавши таку відповідь, Синиця заспокоїлася, а за кілька неділь уже справді мала нове гніздо і нові яйця, цим разом не на морському березі, а в кущах терну на високій могилі.