Весняна казочка (аудіоказка)
Річка була велика, а Струмок — маленький. Річка неквапно котила свої сині хвилі аж до Моря, а струмок крутився, вертівся, вистрибував, як заєць, і досягав лише до Старої верби, але сподівався добігти колись до краю Поля, а там…
Він не знаючи, що там, він не думав про це, він просто біг, долаючи всі перешкоди, не шкодуючи сил, пробивався вперед.
«Нічого, — бурмотів він собі під ніс, — нічого, аби лише добігти до краю Поля, а там побачимо…»
А на Старій вербі сиділа Ворона, і згорі їй було добре видно і велику Річку, і маленький Струмок, і ті, що величезна чорна яма, широко роззявивши пащу, залюбки ковтала всі струмки, щойно вони добігали до краю Поля.
— Кар-кар, і куди ти пнешся, дурненьке, кар-каре, до краю Поля рвешся, кар, до ями, кар, до ями! А Струмок тим часом пробивався крізь крижану брилу, що заступила йому шлях і не давала бігти далі, та він уперто шукав у ній хоча б маленьку шпаринку.
— Кар-кар, — дерла горло Ворона, щоразу довбаючи гострим дзьобом гілку, на якій сиділа, — озирнися, глянь, скільки таких, як ти. І всі мчать, до краю Поля поспішають, до ями, кар, до ями! — І тут суха гілка під нею тріснула, і Ворона камінням упала вниз. Лише біля самої землі вона згадала, що може літати, і незграбно замахавши крилами, полетіла геть, без угаву хрипко каркаючи.
А Струмок послухавши Ворону — озирнувся і побачивши безліч маленьких струмків, що підстрибували, крутилися, вертілися і наперегонки бігли долиною до краю Поля.
- Гей, друзі! — скрикнув Струмок. - Сюди, до мене! Разом веселіше, разом ми міцніші, разом ми ще швидше добіжимо до краю Поля!
І збіглися всі струмки в один могутній Весняний потік, і розколів він кригу, і в два стрибки добіг до краю Поля, і заливши чорну яму, розмивши її, і звільнивши ув'язнені в ній струмки, увібравши їх у собі, і влився пря- місінько у Велику річку, що сягала аж до Моря!
Автор: Ліка Діденко
