Відьми на Лисій горі (українська казка)
Була у чоловіка дружина-відьма. Тільки настане глуха опівночі, прокинеться він, а дружини біля нього й нема, озирнеться він кругом, хата на гачок замкнена, сінці на засувці, а її нема. Він і думає собі: "Давай-но вистежу".
Прикинувся якось сплячим і дочекався півночі. Дружина встала, засвітила каганець, дістала з полиці бульбашок з якимось зіллям, взяла черепочок, влила туди з бульбашки того зілля, насипала сажі, розмішала, поклала сірки та купоросу, скинула з себе сорочку, поклала на ліжко, накрила її рядном, а сама помазала собі мочалкою з черепочка під пахвами, та й вилетіла через гирло печі в трубу.
Піднявся мужик, намазав і собі пахвами, сам теж вилетів за нею. Летить вона, а він за нею. Пролетіли вони вже всі села та міста, стали до Києва підлітати, якраз до Лисої гори. Дивиться мужик, - а там церква, біля церкви цвинтар, а на цвинтарі відьом з відьмаками і не порахувати, і кожна зі свічкою, а свічки так і палають.
Озирнулася відьма, бачить – за нею чоловік летить, вона до нього і каже:
- Чого ти летиш? Бачиш, скільки тут відьом, як побачать тебе, і дихнути тобі не дадуть - так і розірвуть тебе на шматки.
Потім дала вона йому білого коня і каже:
- На тобі цього коня, та скачи швидше додому!
- Сів він на коня і вмить опинився. Поставив його біля ясел, а сам увійшов у хату і ліг спати. Вранці прокидається, дивись – і дружина біля нього лежить. Пішов він до коня навідатися. Прийшов, а на тому місці, де коня прив'язував, устромлена біля сіна велика верба з обдертою корою. Увійшов у хату і розповідає дружині, що замість коняка стоїть лише палиця.
- Візьми, - каже дружина, - цей дрючок і сховай його в сарай під навіс, бо як побачать відьми, буде тобі горе, а вночі встань та викинь його через поріг, тоді нічого не буде.
Ліг він наступної ночі спати, а опівночі прокинувся і пішов у сарай. І тільки-но викинув вербу за поріг, а з неї враз кінь став і як загримить копитами, як загримить вулицею, і хто його знає, куди він і зник.
