«Діти на мене полюють»: інтерв’ю з найкращим вчителем України

Артур Пройдаков народився на Луганщині, але зараз викладає українську мову та літературу в одній з київських шкіл. Причому робить це так майстерно, що кілька тижнів тому посів перше місце в конкурсі Global Teacher Prize Ukraine і став найкращим учителем України. 

На його уроках діти розбирають тексти сучасних українських пісень, шукають помилки у вивісках та оголошеннях, грають в «крокодила» та аналізують дописи публічних людей у соцмережах. Він розказав нашим читачам, як закохує учнів у рідну мову та літературу, і дав кілька корисних порад, як перейти на українську мову в побуті, та що робити, якщо дитина не хоче вчитися.

- Артуре, ви родом зі Стаханова на Луганщині. Там досі переважна більшість людей спілкується російською. Звідки взялася така любов до української мови, що ви пов’язали з нею життя?

- Українською культурою я почав захоплюватися з дитинства. Я дуже любив українську літературу – особливо сучасну, яка не входила в межі шкільного курсу. Мені подобався футбол, тож я слухав трансляції матчів українською мовою. Мені імпонувало саме звучання цієї мови, вона була дуже цікавою для вивчення. Не в останню чергу тому, що її було навколо не так багато, тож знання української мови автоматично дозволяло бути якимось особливим. Все це накладалося одне на одне – і культура, і література, і музика, і футбол. Мені подобалось пізнавати навколишню реальність українською мовою і, власне, говорити про це з іншими.

- Як до вас ставилися друзі, знайомі? Не дивувалися вашому вибору?

- Якщо чесно, в Стаханові я не говорив українською 24/7. У першу чергу, це була мова для спілкування на роботі та з колегами, потім з друзями та знайомими. Я активно пропагував українську літературу і музику. І це інколи сприймалося трошки несподівано, тому що в нашому середовищі на той час мало хто споживав український культурний продукт. Але негативного ставлення до мене та до моїх пріоритетів не було точно.

- Як ви опинилися в Києві?

- Я викладав у Стаханові в педагогічному коледжі та не дуже збирався кудись переїжджати. Але у зв’язку з воєнно-політичною ситуацією, яка склалася в регіоні в 2014 році, мені довелося це зробити. Місто було окуповане, і вже ніхто не розумів, під чиєю юрисдикцією перебуває наш коледж, на кого ми працюємо і що, власне, робимо, кого ми виховуємо і з якою метою.

Як вчитель української мови та літератури, я не бачив там перспектив для цивільної, спокійної та якісної роботи. Тож у листопаді перебрався у місто Ромни на Сумщині і там почав усе з нуля. Я пропрацював там у школі майже шість років і лише минулого року переїхав до Києва.

- Розкрийте секрет: якою мовою ви користуєтеся в побуті? Якою мовою думаєте? Адже рідною з дитинства була російська?

- Зараз у побуті я повністю говорю українською мовою. А думками перейшов на рідну мову ще в Стаханові: усі нотатники та записники звідти в мене заповнені українською мовою. Навіть у соцмережах  на той час я вів дописи українською – для того ж Вконтакті це було досить нетипове явище.

Але щодо мовлення, то до 2014 року на вулицях Стаханова я говорив російською мовою. Тільки коли переїхав на Сумщину, там ситуація дозволила користатися рідною мовою не лише подумки, а спокійно розмовляти нею в повсякденному житті. З того часу українська в мене домінує у всіх сферах, і на роботі, і поза нею.

- Дайте кілька порад, як сучасним російськомовним українцям перейти на рідну мову в побуті.

- Перша порада: оточити себе українською мовою в навколишньому просторі. Розпочати можна з гаджетів – того, чим ми користуємося щодня та щомиті. Установіть українську мову в налаштуваннях за замовчуванням. Також слідкуйте за тим, що ви дивитесь, що читаєте. Наприклад, у тих же соцмережах. Спробуйте збільшити присутність українського контенту – підпишіться на україномовні сторінки та групи, які вас цікавлять.

Друга порада:  не боятися помилок. Це природньо для дорослого – соромитися неправильної вимови. Але тут навпаки, треба якомога більше вправлятися та використовувати українську мову на практиці. Перші тренування можна проводити з тими, хто вас не знає, – для цього ідеально підходить сфера послуг. З 2019 року її представники мають говорити з клієнтами українською. Тож приходьте до кафе або ресторану та робіть замовлення рідною мовою.

Надалі попередьте друзів та знайомих, що хочете опанувати українську та будете говорити нею в повсякденному житті. Є велика вірогідність, що дехто з них вас підтримає та запропонує свою допомогу.

Третя порада: споживати якомога більше українського культурного контенту поза межами соцмереж. Дивитися фільми в українському дубляжі, читати книжки українською мовою, використовувати україномовний Youtube. Чим більше ми будемо споживати певну мову з усіх боків, тим вона буде нам здаватися природнішою та легшою для сприйняття.

Четверта порада: використовувати мову не лише для усного мовлення, але й для письма. Поступово пробуйте переходити на українську, коли пишете дописи для соцмереж. Спочатку це буде здаватися складним, але крок за кроком непомітно настане той момент, коли говорити та навіть думати українською буде не так важко, як раніше.

- Давайте трохи поговоримо про вашу перемогу. Як ви думаєте, чому вас обрали найкращим вчителем?

- Складно сказати, адже вся десятка фіналістів була дуже сильною. Чому переміг саме я? Можливо, тому, що я намагаюся показати: до уроків можна підходити креативно та сміливо, не боятися помилок і експериментів, шукати спільну мову та конструктивний діалог з учнями.

Я хочу довести, що вивчення української мови може бути не монотонним та нудним, а цікавим – з жартами, посмішками. Така концепція є ще, на жаль, недостатньо поширеною в нашому вчительському середовищі, такий підхід є для багатьох несподіваним. Тому, можливо, моя перемога стане рушійною силою для зміни концепції шкільної освіті в Україні

- Які ваші методи проведення уроків найбільше захоплюють дітей?

- Якщо йдеться про уроки української мови, дітям подобається, коли ми говоримо про зв’язок мови із реальним життям. Коли беремо певні правила вживання української мови, які можна «побачити» в навколишньому просторі. Ми з дітьми досліджуємо помилки в зовнішній рекламі, у дописах у соцмережах, у меню в кав’ярнях, в оголошеннях. Це конкретні приклади того, навіщо нам потрібно вивчати мову.

Я завжди кажу: ми можемо після школи бути ким завгодно, але нам потрібно знати мову хоча б для того, щоб не робити таких помилок.

Дуже класно «заходить» дітям, коли ми досліджуємо тексти пісень сучасних українських виконавців, або діалоги з кінофільмів. Це для мене дуже важливо, тому що я дуже люблю українську культуру, і тут мені йдеться про те, щоб познайомити дітей з нею. Щоб діти знали не тільки Сковороду, Франка, Шевченка та Лесю Українку, але й те, що є сучасні живі українські письменники в навколишньому просторі.

Ми можемо подивитися з дітьми діалог на екрані, а потім я роздаю той самий діалог в текстовому форматі, але спеціально залишаю в ньому помилки. Тут вмикаємо режим внутрішнього редактора,  і діти шукають помилки вже на граматичному рівні. Повірте, шукати помилки у когось іншого за нашим українським менталітетом краще, ніж шукати помилки у себе. Коли учні їх знаходять, я кажу: "Будьте обережні, коли самі будете щось писати, бо тепер на ваші помилки полюватиму я". Це спонукає дітей більш дбайливо ставитися до викладання думок на письмі.

- Діти на вас полюють?

- Звичайно. В усному мовленні точно. В мене є вираз-паразит: коли я вживаю в наказовому способі слово «давайте». Кажу «давайте запишемо», або «давайте скажемо чи зробимо». Це неправильно, бо в українській мові треба говорити «запишімо», «скажімо», «зробімо». Але поки що в мене це проскакує досить часто, і учні вказують мені на помилку. Та я вважаю, що це нормально, що я помиляюся. І мені подобається цей процес полювання з боку дітей.

- Які ще сучасні інструменти ви використовуєте для навчання?

- У нас є Telegram-канал «ЗНО Українська», куди можуть приєднатися всі охочі. Там я розміщую цікаву інформацію – ті самі помилки в повсякденні, новинки з мови та літератури. Також я залишаю там вікторини з різних тем, де учні разом із іншими підписниками можуть відповідати на питання та бачити правильну та неправильну відповідь. Крім цього, у мене є окремі чати з усіма класами, де я викладаю. Там уже є функція неанонімного опитування: учні відповідають на запитання, і я бачу, хто конкретно дав неправильну відповідь. Потім це дає мені привід наголосити учню та учениці, де була помилка або, якщо помилок було багато, ще раз розібрати якусь тему на уроці.

- Дайте, будь ласка, кілька порад батькам: що робити, якщо дитина не цікавиться навчанням? Якщо робить уроки лише під загрозою залишитися без телефона або не піти гуляти? Де шукати мотивацію?

- По-перше, треба приділити певний час та сили для того, щоб знайти ту сферу у шкільні освіті, яка цікава та близька дитині. Комусь близький спорт, комусь гуманітарні науки, комусь біологія. Бажано робити акцент саме на реалізації тих здібностей, до яких тяжіє дитина в тій чи інший сфері. Але паралельно треба говорити і дбати про всебічний розвиток особистості. Але я би не робив акцент на оцінках, тому що оцінка не є, на мою думку, важливим показником.

Треба максимально налаштовувати дитину на те, що знання, які вона здобуває у школі, вона має практично пов’язати із реальним життям. Діти зараз дуже практичні. Вони люблять ставити питання «навіщо це мені треба?». Тому ви маєте якось знайти цей консенсус – поговорити з дочкою чи сином та прояснити, навіщо треба знати українську мову, математику чи біологію. Коли ми переведемо уроки в площину навколишніх реалій, тоді дитина зможе зрозуміти практичне застосування тієї чи іншої інформації.

Також пробуйте використовувати альтернативні джерела інформації, які будуть близькими до дитини. Зараз дуже багато навчального контенту можна знайти в YouTube, TikTok, Instagram. У багатьох вчителів є власні сторінки та канали, виходить безліч різноманітних освітніх програм. Якщо в школі у учня не виходить на 100% знайти діалог із предметом, то можна шукати популярно-масовий контент навчального змісту на всіх цих платформах.

Вам також буде цікаво почитати:

«Жодного разу не була в косметолога»: інтерв’ю з найгарнішою мамою Європи Зоряною Богдан

«Хорошая мама предсказуема для ребенка»: интервью с Людмилой Петрановской