Аудіоказка про безпечний інтернет для дітей від 4-х років "Хаппі та її суперсила"

Елена Токарчук
Елена Токарчук

Главный редактор

Все статьи автора...

Аудіоказка про безпечний інтернет для дітей від 4-х років
Аудіоказка про безпеку дітей в інтернеті "Хаппі та її суперсила"

Сучасні діти змалечку користуються гаджетами. На жаль, в інтернеті на них може чекати небезпека. Аудіоказка "Хаппі та її суперсила" навчить дитину, як правильно треба себе поводити в соцмережах

Аудіоказка про безпеку дітей в інтернеті "Хаппі та її суперсила"

Секстинг - це обмін фото, відео, повідомлень сексуального характеру. І, на жаль, зараз він набуває великої популярності серед дітей. Так, ми нещодавно писали, що саме через секстинг постраждала дівчина в Одесі. Вона надіслала своєму "другу" з соцмережі свої інтимні фото. Він потім під виглядом правоохоронця, який розслідує випадки розповсюдження порнографії, вдерся до неї в квартиру і кілька місяців змушував дитину займатися з ним сексом.   

Щоб протидіяти секстингу в Україні, було створено освітній проєкт #stop_sexтинг. В його рамках рік назад була створена книжка "Хаппі та її суперсила" Іри Бова. З нагоди річниці її випуску проєкт представив її в аудіоформаті. В цій книзі дуже цікаво і зрозуміло для дітей розповідається, чому не можна нікому надсилати свої інтимні фото, хто може скриватися за маскою друга в соцмережі і як потрібно себе поводити, якщо через інтернет хтось намагається виманити компроматні фотографії. Отже, читайте і слухайте цю дуже корисну казку. 

Контакти, куди можна звернутися за допомогою, якщо дитина стала жертвою секстінгу

Казка "Хаппі та її суперсила"

Кожен день черепашки на ім’я Хаппі проходив однаково щасливо. Зранку мама й тато будили її поцілунками, потім Хаппі вмивалася, снідала і йшла до школи. Ой, ні! Ще вона обов’язково знімала піжаму й одягала свій зелений панцир[1]. Бо ніхто не має бачити черепашок без панцира!

Тож Хаппі вдягала свій гарний панцир, який, до речі, їй дуже пасував, підкреслював її великі карі очі, і йшла до школи. Там вона вчилася, спілкувалася й гралася з друзями, а потім знову поверталася додому. За вечерею розповідала батькам про свій день, робила домашні завдання, трохи теревенила з друзями в зообуці, перевдягалася в піжаму й лягала спати.

Що таке зообук, запитаєте ви?
Майже в кожного звірятка у школі була сторінка в зообуці. Це такий сайт, де можна виставляти свої фотографії, вітати друзів із днем народження й питати про домашнє завдання, якщо раптом забув, у якому саме зошиті його записав. А ще важливо слідкувати, щоб в інтернеті з’являлися тільки ті світлини, які тобі подобаються. Бо вони можуть ненароком потрапити до шкільної газети без твого дозволу. Як там кажуть, «що потрапило в мережу, копіюється без межі».
Та одного ранку життя Хаппі стало ще цікавішим. Черепашка отримала в зообуці повідомлення від тритона: «Привіт! Давай дружити!»
«Несподівано якось, — подумала Хаппі. — Цікаво, хто це?»

Це й справді було досить несподівано, бо раніше на її сторінку заходили лише ті звірятка, з якими вона спілкувалася у школі. Але Хаппі здалося, що це гарна нагода збільшити коло  друзів. Звичайно ж, вона спробувала дізнатися все можливе про цього тритона, щоб не потрапити в халепу: перевірила спільних знайомих, переглянула всі фотографії. Ніби нічого підозрілого, лише те, що свою сторінку в зообуці він підписав «Тритон». Але це було радше кумедним, аніж дивним. Невже тритона назвали Тритоном? Це ж як написати «черепашка Черепашка»! Але Хаппі вирішила про це не питати. Тому, ретельно дослідивши сторінку незнайомця, вона відповіла одним словом: «OK».

Відтоді черепашка Хаппі почала дружити з тритоном Тритоном і проводити в зообуці більше часу. Їй дуже подобалося з ним спілкуватися. Про що розмовляли? Та про все! Про вчителів, про друзів, про нудні завдання й цікавезні пригоди у школі. Обмінювалися різними кумедними картинками й улюбленою музикою. Листування в мережі було ще й досить особистим. Розповідали про хвилювання, несправедливість і страхи. Тому тритон попросив черепашку тримати їхнє спілкування в таємниці. І Хаппі погодилася. Їй здавалося, що новий друг знає її краще за всіх, розуміє більше за всіх і підтримує частіше за всіх.

«Як чудово, що в мене є такий друг», — інколи ввечері думала Хаппі й, щаслива, засинала.


Халепа, про яку хочеться мовчати

Якось у школі сталася халепа.
Через нескінченні розмови з тритоном черепашка стала неуважною на заняттях. Ще б пак! Тепер вона засинала пізніше, ніж зазвичай, не висипалася й не могла зібратися з думками.

От і цього разу черепашка переплутала дні й забула виконати одне дуже важливе завдання. Саме цього дня у школі був ярмарок, до якого вона мала підготувати картину.

— Хаппі, чому твоя картина не готова? — запитав учитель пан Лев.
— Я, я, я…— черепашка перелякано зиркала то на стелю, то на стіни, наче намагалась ухопитися за якусь ідею. Потім нарешті невпевнено прошепотіла: — Фарби засохли! Ніяк не фарбували…
Учні в класі почали реготати, цвірінчати, іржати — весело було всім, навіть учителю.
— Чого ви смієтеся? — обурилася Хаппі.
Пан Лев від реготу не міг заспокоїтися. Хтось із учнів вигукнув:
— Бо картину треба було нитками вишити, а не фарбами!
Хаппі стало дуже соромно. А що мала відповісти черепашка? Не могла ж вона сказати, що забула про картину і про ярмарок через те, що весь вечір теревенила з другом. І звісно, Хаппі бовкнула нісенітницю, бо до цього вона ніколи не обманювала.

Не мовчи, звертайся за допомогою


* * *
Засмучена Хаппі повернулася додому. Батьки ще були на роботі. Телефонувати їм вона не наважилася, щоб не почали розпитувати. Адже Хаппі пообіцяла тритону не відповідати на деякі запитання. Тож вона одразу пішла до своєї кімнати, увімкнула зообук. 

і написала:
— Привіт, Тритоне! У мене сьогодні був дуже поганий день.
— Привіт, Хаппі! Що сталося? — за мить запитав друг із мережі.

— Я вчора не зробила важливе завдання, і з мене всі глузували, — сумно тицяла пальцями по літерах Хаппі.
— Лише через те, що не виконала завдання?! Це ж несправедливо! З тобою так не можна!
— Думаєш?
— Ти найкраща з усіх, кого я знаю! Така добра, розумна і красива. І взагалі, ти мені дуже подобаєшся!
Хаппі читала ці рядки й не могла повірити у своє щастя. Вперше в житті хлопець їй каже такі приємні слова. Ну не каже, а пише! Черепашка почала всміхатися. Вона вмить забула про школу, вчителя й невишиту фарбами картину.

А тритон писав далі:
— Сподіваюся, ти вже не сумуєш?
— Уже краще, Тритоне, дякую! Мені теж подобається з тобою спілкуватися.
— Хаппі, а зроби для мене зараз фото! Хочу побачити, що ти вже не сумна, а всміхаєшся!

Черепашка швиденько сфотографувала себе у дзеркалі й надіслала другові. Звісно, вона зробила кілька кадрів і вибрала той, який їй найбільше сподобався.

— Хаппі, ти особлива! Я ніколи ще не бачив такої гарної черепашки!
Яке щастя, що вони спілкувалися в мережі, бо друг побачив би, як вона зніяковіла й зашарілася…
— А правда, що черепашки знімають свій панцир? — поцікавився тритон.
— Ну так, звісно, — написала Хаппі.
— А можна подивитися, які ви, черепашки, без панцира? Надішли фото!
Такого Хаппі не очікувала. Усмішка щезла вмить. Вона перечитала це повідомлення тричі, перш ніж відповіла:
— Але черепашкам не можна показуватися іншим звірям без панцира. Це ж мій одяг, мій захист…

— Захист потрібен від тих, кого ти не знаєш, — заперечив тритон. — А ми з тобою друзі! Хіба ти мені не довіряєш?
— Довіряю! Звичайно, довіряю! — написала Хаппі, але їй не подобалося прохання тритона.
— Якщо довіряєш — доведи! Знімай панцир і роби фото! Або я тобі більше не друг! І не здумай комусь про це розповісти, ти обіцяла. У тебе є п’ять хвилин!

Як зупинити час, щоб подумати?!

Хаппі дуже розхвилювалася. Вона подивилася на годинник. За п’ять хвилин мала повернутися з роботи мама.
«Що ж робити? — думала вона. — Порадитися з мамою я не встигну. Та й розповідати про тритона не можна. Якщо я не зроблю фото, то втрачу друга. А якщо зроблю?.. Що буде тоді? Він хороший! Ми давно спілкуємося! І я йому подобаюсь… Нічого поганого в цьому немає! Чи є?».

Черепашка почала думати, що б такого могло статися. Від хвилювання в животику забурчало, стало жарко, ніби поряд хтось розпалив вогнище, а в голові крутилося одне: «Я не хочу втрачати друга. Може, зробити фото? Мо…».
— Привіт, Хаппі! — почула черепашка, як хтось зовсім поряд привітався.
— Хто тут? — почала озиратися Хаппі.
— Я — Мо. Ти ж сама мене погукала!
Хаппі нарешті помітила маленьку мушку, яка сиділа на столі й, здавалося, дивилася прямісінько на неї.
«Не може такого бути, — подумала черепашка, — щоб мушка вміла розмовляти…».
— Може, може, — запевнила мушка й додала: — І так, я знаю, про що ти думаєш.
— Ти що, думки мої читаєш? Хто ти взагалі така і як тут опинилася?
— Ну ти мене погукала отак «Мо», і я з’явилася.
— Нікого я не гукала, лише сказала сама до себе: «Може, зробити фото…». Ой! — черепашка зупинилася. — Не можна мені про це розповідати.

— А я і так усе знаю! — заявила мушка. — Знаю, про що тритон просить.
— Ти що, підглядала? Хто ти, і навіщо…

Не встигла Хаппі договорити, як комашка почала пояснювати:
— Мене звати Мо, і я тут, щоб тебе врятувати. Взагалі-то, я не мушка, й на вигляд отака.

Мо враз перетворилася на сліпучу цятку світла, схожу на крихітну зірку, і таку яскраву, що черепашка одразу замружилася.
— От бачиш, я дуже яскрава, тому й перетворилася для тебе на мушку, отак!
Хаппі розплющила очі й знову побачила на столі комашку.
— А чому саме мушка? — поцікавилася черепашка.
— Якби ти була жабкою, а не черепахою, я б мушкою не ставала, бо ти мене б тоді з’їла.

Хаппі все ще не розуміла, що відбувається. І взагалі, що за день сьогодні?! Спочатку в школі осоромилася через картину, далі тритон написав, що вона йому подобається, потім попросив надіслати дуже особисті фотографії, а тепер це — якась магічна істота перетворилася 

на мушку, щоб її врятувати. Від чого? Від втрати друга? Чи, може, від ще більшого сорому?..
Мабуть, ці думки мушка теж прочитала, бо заговорила першою:
— Хаппі, я тут, щоб допомогти тобі вирішити, що робити. Я покажу різне майбутнє, і ти зможеш сама обрати, яке здійснити.
Черепашка на мить подумала, що це їй ввижається. Може, вона спить? Але якщо це сон, то чого тоді боятися? Можна й подивитися на те різне майбутнє. Однаково це не насправді!
— Гаразд, Мо, — сказала черепашка. — Як потрапити у твоє майбутнє?
— Не моє, а твоє! І ми майже в ньому, озирнися! — скомандувала мушка.


Те саме різне майбутнє

— Дивись, Хаппі! — звеліла мушка.
Хаппі озирнулася й побачила… себе! Та, інша черепашка Хаппі сиділа на ліжечку в кімнаті й плакала.
— Не хвилюйся, ти, тобто вона, нас не бачить, ми ж з іншого часу. Вона плаче, бо вже надіслала фотографії, — пояснила мушка і вказала на сторінку в зообуці.
Хаппі уважно вдивлялася в слова, які надіслав тритон. А потім прошепотіла:

— Мо, він хоче, щоб вона, тобто я, надіслала йому гроші, або ж ці фото побачить уся школа. І що я зроблю?
Мушка одразу ж вигукнула:
— Озирнися!
Черепашка озирнулася. Тепер вони були біля школи. Учні та вчителі стояли на шкільному подвір'ї і щось розглядали. Дерева біля школи були обклеєні фотографіями Хаппі.

Мушка Мо почала розказувати:
— Ти нишком взяла картку своєї мами й переказала гроші. Але тритон однаково показав усім твої фотографії.
— Але ж... але ж я зробила те, що він просив! Хіба друзі так роблять?! — стурбовано запитала Хаппі.

— Друзі — ні, не роблять. Друзі не шкодять, не змушують робити неприємні тобі речі! — сказала мушка. — Дивись, он там стоїть пан Лев. Він телефонує твоїм батькам, щоб розповісти про ці фотографії. І до речі, вдома мама запитає про гроші. І скажу тобі, вона здогадається, що це ти. Батькам буде неприємна ця історія. Так, вони сваритимуться, але недовго. Твої мама й тато будуть тебе захищати й підтримувати, бо дуже тебе люблять, і твоя безпека для них важлива.

— Мо, ти впевнена, що цього майбутнього ще не сталося? Я точно зможу його змінити? — великі карі оченята Хаппі мокріли з кожним словом, і врешті слізки потекли додолу. — Я не хочу такого майбутнього. Мені воно не подобається! — схлипувала черепашка.
— Озирнися! — попросила мушка.
Цього разу Хаппі та Мо стояли в коридорі школи. Черепашка ще й досі витирала сльози, але вже не плакала. Вона спантеличено дивилась на нову майбутню себе й намагалася зрозуміти, що ж там такого могло статися.
Майбутня Хаппі стояла в оточенні шкільних друзів. Усі галасували, переглядалися між собою, обурено щось вигукували. Невже учні її сварять за ті фотографії? Ой, ой…
— Твої друзі, справжні друзі, дякують тобі й підтримують, — пояснила мушка.
— Що сталося? Що я зробила?
— Ти зробила фотографії, але не себе, а свого листування з тритоном. Розказала батькам про вимагання. Вони не сварилися, а хвалили за твою сміливість. У школі ти попередила всіх учнів про тритона Тритона. Звісно ж, це не його справжнє ім’я. А найцікавіше те, що дехто з твоїх друзів теж таємно спілкувався з такими ж шахраями. І завдяки тобі вони тепер знають, що робити. Хаппі, ти показала всім, що казати «Ні» — це справжня суперсила, і кожен може нею користуватися, щоб себе захищати.

— Тобто я не порушила обіцянку, коли розповіла про тритона?
— Авжеж, ні! Бо щойно те, про що ти маєш мовчати, починає тобі загрожувати, обіцянки не діють.
— Це означає, що я правильно все зробила! — похвалила сама себе черепашка.
Мушка закивала, а потім додала:
— Пам’ятай, Хаппі, надсилати можна тільки ті фотографії, які ти готова побачити на дубі біля школи!

— Мо, — всміхнулася черепашка, — а можеш повернути мене в минуле, за кілька днів до цього? Може, я б тоді встигла картину вишити?

— Ні, Хаппі, тільки в теперішнє, інакше ти забудеш нашу зустріч. І станеться те, що станеться. Але розкрию тобі таємницю, — зашепотіла мушка, — після цього випадку всі тільки про безпеку в мережі й говоритимуть. Може, колись хтось і згадає про твою картину, і ви разом будете реготати. Бо це справді смішно — «вишивати картину фарбами»!
Мушка Мо та черепашка Хаппі розсміялися. А що сталося далі? Вони повернулися назад у теперішнє.

До приходу мами залишалося ще дві хвилини. І як вони встигли помандрувати майбутнім так швидко? Хаппі вирішила не баритися. Вона одразу ж відповіла тритону своє впевнене «Ні!», зробила фотографії їхнього листування й заблокувала шахрая

— Ти маєш рацію, Мо, справжні друзі не змушують робити неприємні мені речі! — сказала Хаппі

Але мушка Мо вже не відповіла. Вона зробила те, заради чого з’явилася в кімнаті черепашки

 

* * 

Отак, буває, думаєш про щось важливе, намагаєшся прийняти рішення і — бачиш поряд мушку. А може, то й не мушка зовсім? Може, то Мо — стежить, щоб ми були в безпеці

Які запитання слід обговорити з дитиною після казки

1. Як ти думаєш, чому черепашка Хаппі виходила з дому та виставляла світлини в зообуці тільки в панцир?

2. Чому тритон підписався в соцмережі просто «Тритон»?

3. Як гадаєш,  чому тритон попросив Хаппі тримати їхнє спілкування в таємниці?

4. Що може статися, якщо відправити дуже особисті фото через інтернет?

5. Чи можуть справжні друзі вимагати, аби їм відправили такі фото?

6. Що, на твою умку, потрібно робити, якщо сталася така ситуація? Як вчинила Хаппі?

7. Як гадаєш,  чи потрібно погоджуватися, якщо друзі, навіть добре знайомі в реальному житті, вимагають робити те, що тобі неприємно? Чому?

8. Яка суперсила була в Хаппі й чому так важливо її мати?


Облако тегов


Материалы по теме

Аудиосказки
x
Для удобства пользования сайтом используются Cookies. Подробнее...
This website uses Cookies to ensure you get the best experience on our website. Learn more... Ознакомлен(а) / OK