Цінний вантаж: як у США дітей відправляли поштою
Доставка поштою була дуже вигідна. Послуга коштувала кілька центів, а до відправлення приймали навіть немовлят. Найменшій «посилці» було лише 8 місяців
Відправити малюка одного до бабусі чи дідуся? Сьогодні у батьків про це не може бути й думки. Навіть якщо дуже треба, є правила користування громадським транспортом, які здебільшого забороняють дітям молодше 7 років самим їздити поїздом і маршрутками. Про немовлят і тоддлерів навіть не йдеться: ніхто не візьме на себе відповідальність за доставку чужої дитини. Проте багато років тому із цим було набагато простіше. У США можна було відправити дитину поштою, і це коштувало набагато дешевше, ніж квиток на поїзд.
Приймали дітей вагою до 23 кг.
Першою дитиною, яка збереглася в історії як «цінний вантаж», став восьмимісячний Джеймс зі штату Огайо. У 1913 році батьки вирішили відправити його до бабусі, яка жила за півтора кілометра від будинку. Заявку на пересилання оформили належним чином: малюка застрахували на 50 доларів, купили марку (вона коштувала лише 15 центів) і передали дитину листоноші. Усю дорогу співробітник пошти ніс дитину на руках, та благополучно доставив за адресою.
На той момент правила роботи американської пошти були дуже розпливчасто. До відправлення приймали майже всі поспіль. Єдиним обмеженням була вага посилок: максимум, який можна було надіслати поштою, – це 4 кг. У горезвісному 1913 року цю цифру збільшили до 23 кг. При цьому жодної заборони на відправку «живого вантажу» не було.
Вже в перші півроку після збільшення лімітів вантажопідйомності американці активно стали відправляти поштою дітей різного віку. Зовсім малюків листоноші носили на руках, а от старші дітки мали йти поруч. Послуга отримала назву «baby mail» і коштувала зовсім недорого: залежно від відстані, пересилання дитини коштувало батькам 15-50 центів. Для порівняння, квиток на поїзд тоді коштував близько 2 доларів. Економія була очевидна.
У коробки дітей, ясна річ, не пакували. Але на одяг обов'язково клеїли марку. Зазвичай дітей пересилали на відстань не більше кількох кілометрів – у межах одного міста чи сусіднього населеного пункту. Проте в історії американської пошти збереглася справжня легенда. Це «пересилання» шестирічної Шарлотти Мей Пірстрофф, яку батьки відправили до бабусі за 120 кілометрів від будинку. На пальто малюки наклеїли кілька марок, і посадили його у вантажне відділення поштового поїзда разом з іншими посилками.
Кінець епохи "baby mail"
Коли про історію з Мей Пірстрофф дізнався генеральний поштмейстер Америки, він відразу видав декрет про заборону пересилання дітей поштою. Проте сервіс був настільки затребуваним, бюджетним та зручним, що американці відмовитися від нього не змогли. Того ж року шестирічна Една Нефф побила рекорд Мей Пістрофф за «дальністю відправлення». Разом з листоношою вона пройшла шлях у 720 миль (це більше 1000 км), щоб дістатися з Флориди до дідуся в штаті Вірджинія. Ця подорож вважається найдовшою в історії «baby mail»
1915 рік у СМША став рекордним для пересилання дітей. Незважаючи на заборону поштмейстера, американці слали дітей і на дрібниці, і в сусідні штати. На вік дитини ніхто особливої уваги не звертав: так, наприкінці літа 1915 року трирічна мала Мод Сміт проїхала більше 60 км від бабусі до будинку. Це стало останньою краплею для керівництва американської поштової служби. Випадок взяли під особливе розслідування, листоношу притягли до відповідальності. Більше живі «посилки» до відправлення США не приймали.
У 1920 році Департамент поштового зв'язку США видав суворий розпорядження, яке забороняло пересилати дітей (та й взагалі людей) поштою. Проте американські листоноші ще довго журилися з цього приводу: вони вважали, що таким чином люди показували свою довіру до держави. Втім, швидше за все, сервіс «baby mail» говорив лише про те, що їхати в поїзді з малюком для пересічного жителя США на той час було дуже дорого.
Вам також буде цікаво почитати:
Мати продала дітей за оголошенням: як склалася їхня доля?
Сім'я у Каліфорнії жила в компанії диких левів та тигрів: фото шокують
